В пророчих, апатичних знаках осені –
Мовчки вмираючої сірої пори
Невже не в змозі віднайти і досі ми
Стежину серед палої листви?  

В щільній стіні із неба сліз мов мед, терпких –
Стіні повільних, наче смерть, дощів
Десь є таки місцина де потік не встиг
Знести протягнуті між наших душ мости!  

Тому що здолана, підкорена,
в полоні вічного прискорення.
Теплі цвяхи між зимними пальцями.
Новини піратськими радіостанціями.

Тому що навчена, адаптована,
з меча в орало перекована.
На простирадол  полотнах –
запрана втрачена цнота.

Тому що знічена, стишена,
собі на горе вижила.
Ззовні вся позолочена,
під – хробаками поточена.

Майже повністю втрачена,
що б не показувало телебачення.
І якщо це – не збочення,
чому тіло зв'язане скотчами?

З туману і диму зіткана,
між тонких дерев розіп'яна –
за ікла, давно вже сточені,
за нібито скоєні злочини.

Циклонные ливни, тяжело ступая,
глушат осеннего города стон.
Красного солнца китайский фонарик
на волнах дождя держится поплавком.

Есть еще миг, пространства частица,
чтоб позевать да понаблюдать.
За горизонт осыпаются птицы
пеплом сожженных когда-то здесь хат.

В поисках крова в пушечных дулах
босо ступая по волнам в долгий путь,
сделав все выводы, мысли обдумав,
можно спокойно пойти и вздремнуть.

Ще хвилин п'ятнадцять,
і зачиниться метро.
Десять-двадцять баксів,
і закінчиться бабло.
Нічні ліхтарі у цій темноті,
нічні метелики на самоті
лиш мерехтять вогниками сигарет,
і ти тут блукаєш, ніби аскет —
один десь на краю міста,
ніби на краю всесвіту,
І якось наче навмисно
без грошей і без сексу. Ну,
і що робитимеш тепер?
Час довкола ніби на паузі,
і всі кудись порозбігалися,
і нікому натиснути плей.

І ці непевні погодні умови —
перемінні, ніби струм,
і ці особливості тутешньої мови:
зміни роду та часу,

і ці стоптані до підошов мартінси,
і ця постійна відсутність грошей
не відіб'ють в неї жаги щораз прокидатися,
витираючи туш біля очей.

Прокидатись напружено згадуючи
усі бездонні прірви, усі виставлені пости,
у які доводилось потрапляти чи
які дивом пощастило обійти.

І, блукаючи загальними коридорами,
вона видумуватиме мені листи
про вкотре хмуру погоду на дворі і
про те, як не хочеться туди іти.

Й пригадуючи кожну паузу між її словами,
чекаючи на її листи,
я думатиму про те, що стільки кілометрів між нами,
що й життя не стане, щоб їм дійти.

Ти, що життя витрачала бережливо,
наче поїдала останні крихти хліба,
сидиш тепер, прочинивши раму віконну,
на горішнім поверсі спального мікрорайону
під мокрим небом страху і болю,
що нависло смутком щільним над тобою.

Ти, що страхалась віддаватись цілковито,
залишилась на споді, наче чай недопитий,
наче брунатний, нерозмішаний цукор
в горнятку, що вистигло й не гріє більш руки,
й тепер ось тремкі та зимні долоні
безпомічно стискають палаючі скроні.

Ти, що сприймала все надто відверто,
брала близько до серця всі наші концерти,
від чого щоразу десь трохи вище черева
щось твердло, наче тверднуть пагони дерева,
й торкаючись пружної світлої шкіри
відчував як твоє серце пускає коріння.

Ти, що намагалась тримати все в голові:
усі теплі ванни, усі биті склянки,
надиктовуєш щось собі на диктофоні
і видаляєш, як видаляють тривожні спомини,
так, наче все те, що з нами якось бу́ло
ти й справді зовсім забула.

Твоє плутане, ніби плани цього міста,
волосся, в котре я щоранку занурював би голову,
парфуми, що віють пожовклим листям,
морською водою й осіннім холодом;

твої думки, вагітні помстою й прощенням,
Кольорові фєнєчки на ламких зап'ястях…
Ми тинялися б з тобою вечірніми площами,
Ходили б до гастроному, купували б всілякі мікроволновки, праски…

Я палив би з тобою старі мости й ранкові газети,
зводив би мури, зводив кінці з кінцями,
розводив би випадкові комети,
що загрозливо пролітали б над нами.

Та насправді ми – лиш двоє незнайомців, які щойно переплелися поглядом,
Ніби тілами в незвичній позі, ну
а після ти просто зійшла з потяга,
а я, як завжди, просто — з розуму.

Секс без пестощів, секс без ніжностей
Секс заради сексу, без ім’я та прізвища

Тонкі постаті, спраглі вигини
Важкі подихи, краплі спинами
Ранок зморений, тіло вистигле
Темні хідники в серці стигмами
Простір сповнений часу й відстані
Віднайти на нім слід особистості