Якось торік ми з Каролем Радзивіллом, якого я небезпідставно називаю олицьким князем, домовилися зустрітися й погомоніти про життя-буття, історію і власні проблеми. І ось ми у центрі Варшави. У кав’ярні. І я – польський лісівник - чекаю, коли до мене підійде сам князь… Фантастика?
Десь там князь вишукує каву, а тут мені реально телефонує дружина:
- Ну, що поробляєш?
Знає, що я не на роботі, цікавиться, чим я переймаюся, коли лісом не займаюся…
- Як що? – вимучую паузу. – У мене історичний момент!
- Що трапилося?
- Та ось сам князь Радзивілл мені каву несе, в одній з найкращих варшавських кав’ярень.
- Та хто тобі повірить! – штрикає дружина. – Хіба що, може, тільки я. А у наших Ківерцях – ніхто!
- Звичайно, погоджуюся – скажуть, що з дуба впав!
- Чому з дуба?
- Бо я постійно тут в лісах… Маю справу з дубами, з соснами…
Бачу, що вже до мене прямує, усміхаючись, князь Радзивілл. На елегантній таці смачно парує кава… Я у слухавку кидаю для дружини польське «па!»….
… І ось нещодавно, коли я повідомив у «Фейсбуці», що Януш Радзивілл за документами був мешканцем Цуманя, оличанин Маркевич мене штрикнув коментарем:
- З якого ви дуба впали?
Ох, ці дуби!.. Справдилося моє «пророцтво»! Скажи, щось важливе – і тебе одразу хочуть принизити, обізвати. Але я вже давненько, коли щось вартісне, цікаве, дотичне до історії Оличчини знаходжу, то про себе іронізую: «історичний момент»! Так я сам себе підтримую. Бо від інших чогось втішного( як кажуть у Верховній Раді - конструктивного) не дочекаєшся. Ну й не треба! Ми - не аристократи!