старезна ніч одягає каптур
і б’є на сполох
заходить сон із двору в тамбур
знімає мотлох

а далі – виходить іде розхристаний
та білить стіни
ще трохи й прямує до пристані
нетлінний

питає про грудень про Третю Пречисту
у перших стрічних
так бродить може вже років триста
шукає січня

приходить до хати стоїть надворі
стоїть на чатах
хто йде – з усіма говорить
аби мовчати

2012

Гортаю дні, як книжку, як сценарій,
Читаю осінь барвами ночей,
У неї видно очі темно-карі,
Бо погляд цей мої думки пече.

З’являються на світ останні свідки,
Стискає вечір щипцями ліхтар
І виринають начебто нізвідки
Глибинні риби посивілих хмар.

Занурились в античні нетрі міста
Білоголові вигорілі айстри –
Нікому не потрібні благовісти
І блáгі вісті – у чужинськім братстві.

2011

Ось тихою тінню підійде Святий Афанасій,
За вікнами знову заплаче сполохана злива.
Молитвою в жмені зіжмакана літня окраса
І вітер за обрієм гладить скуйовджені гриви.

Так жовтень із неба збирає настояний трунок,
Танцює велично, та гострить затуплене вістря.
Дерева сп’янілі спивають останній дарунок –
Настоянку з хмелю, що вкаже на осінь в повітрі.

Всю воду всотає – нап’ється – і ступить на ґанок,
Напише туманом, аби їй дозволили сльози –
Вона тут не винна, вона лиш змальовує грози:
Наплаче картину насуплена осінь на ранок…

2010

Розламається берег
моєї ріки –
зашумлять сто вітрів
у печері
в печалі
засурмлять
защемлять
і погасять свічки
і засвітять свої
на новому причалі

на сувої доріг
причаївся едем
пролягла магістраль
на гранітні
скрижалі
віддалась
відбулась
наче цвіт хризантем
розсипається світ
із гірського кришталю

2011

Приворожіть мене, клени,
Щоб я ще ходив сюди,
Щоб листя останнє черлене
Мої присипало сліди.
Останнє блаженне листя
У мене в руках жовтіло.
Слава Богу, я встиг відректися
Від скрипки із вашого тіла.

Як вечір у шибку стукне,
Як осінь запалить сквер,
Старі осокори посунуть
До лона сліпих озер.
І словом, і вірою, й хмелем
Мій келих на землю витече,
Як свічка зігріє стелю
І кіт усі сльози виплаче.

Лиш цвітом старої черешні
Мене біля себе держіть
Й востаннє, а може вперше
Приворожіть, приворожіть!..

2012

Трикутники битого скла,
Їм багато від нас не треба –
Крізь моє недопите небо
Дороги канва протекла.

Ти колись не бувала тихою,
Тоді небо шаліло від власти.
Я й тепер
не боюся
впасти –
Доки вечір в долоні дихає.

2012

Ти в мені блукала.
Ти в мені блукала.
Ти вогнем робилася в мені.

Коли ніч дов'яже чорну павутину,
Ще на скронях в тебе не розтане сніг,
Наші сни загинуть без провини,
Щоби рястом сходить навесні.
Тіні у калюжах крутяться, як вихор.
Ряст зів’яв, щоб заново цвісти.

Ніч приходить тихо.
Ніч приходить тихо.
Ніч глядить невидимі мости.

2012