Забути - це все що я вчилась роками:
І щастя й страждання, свої почуття, -
Все те, що родилось і вмерло між нами,
Все те, що вертати не варт з небуття.

А я повернула безстрашно і рвучко,
Безумно поринула в вир всіх надій.
Я жити хотіла в твоїм поцілунку
І вмерти хотіла від здійснення мрій.

Ламаєш усе, як колись, безпощадно
Під тихе і ніжне «кохаю тебе…
Не можна змінити життя – надто складно».
Знов долю клянеш і мене і себе…

А може це доля нам шанс один дала,
Щоб помилку виправив раз й назавжди?!
Я знов відпускаю, як вже відпускала
І навіть не прошу «коханий, зажди!..»

Забути… забути… і знову забути…
Ти ще раз благатимеш, «мила – прости…»
Я знову промовчу і майже беззвучно
Упаду в обійми туги й самоти…
30.08.2012р.