Ці вірші,ці слова-мій скарб,моє надбання
Чи спадок, чи талан така палка журба?
Лиш дотиком пера-знекровлене бажання
Відшукує єство.Його ж нема…нема…

Мрійливий голос дум і тиху поступ долі
Єднає сталий ритм-серцевий передзвін.
З грудей виймаю лиш черствий окрайчик волі
І в спогади летить літ журавлиний клин..

Я виросла в степах, що скупані у водах
розкішного Дніпра-величного співця
Небес прозорих кришталево чисту вроду
вбирав цей степ, моя свята земля…

Легенди в спориші заплутані стежкам
І багряниці плахт, і майоріння дум
Співців сліпих не згоєні віками рани
торкаються душі моєї струн…

Бринять слова, пробуджуючи спомин,
В дитинство поринаю і дивлюсь
на дівчинку малу в казковому полоні ,
в свої ж я очі зачаровано дивлюсь…
А що ж було? Розгубленість малеча
І дивний світ, сповитий у пісні .
Звитяга давнього-майбутнього предтеча
Наснилась може ще мені тоді ?

Гортаю зшитки паперових брил,
за роком-вік відколюю слова
Отак було, отак жили, а втім,
що знаєм ми, а чи я там була?

Степи. Земля і кров. Руїна і зневага
То все колись? Овва!- те ж саме навкруги.
Чому ж тоді болить давнішня …а чи рана?
Чому МОВЧУ ТЕПЕР, НЕВЖЕ СЛОВА НІМІ…?

2010р.

Сумління мерехтіло мимоволі
і серце мліло, мріючи про мить,
коли зв/язок мінливий, наче доля,
в усталені слова перелетить
.
Тож не багато мріялось...молилось...
марудились думки, висотуючи хіть,
сльозами мружилось, пропасницею билось,
а зникло враз, лиш спомин майорить
.
Клиночком білим в скронях сивина,
то не напасть-літа своє співають..
І мальви вранці в сонці умлівають,
лиш роси плачуть у мого вікна...


06.2010.

Мерехтливість у спалахах літа
розсипає п/янкі кольори,
невагомістю доторку вкрита
виціловує ночі і дні

І непрощена ..і непрощЕнна-
ходить містом спекота сумна
Розмальовує небо-..зеленим -
сіє втому серпнева імла

Місто спить наїжаченим струмом,
різнобарв\ям подій і людей
Екліптичноасфальтовотлумним
перехрестям провулків..аллей

В краплях спокою ніжаться зорі,
усміхаючись відлунням мрій
Все мине..все минає..поволі-
мерехтливістю стулених вій.


12.08.2011