запустила коріння і в серці
розтеклася, розтанула Осінь.
два пориви у жвавому герці,
дві дитинки по листячку босі
біжимо…
роздираю повітря,
ти пускаєш мене перед себе.

Пензлем наше малюю небо,
А устами чарую мелодію.
В тому світі чого ще треба?
Любо…любощів… і нічого
О, нічого, нічого злого…

29.10.2013

Коли якось ні сумно, ні весело,
А думки не хочуть родитися,
Я відштовхую, ніби веслами,
Всіх, хто мріє мені наснитися.

А у парку пахучо-весняному
Ліхтарі розмовляють замріяні
Біля лавоньки, де цілувала я
Тобі очі мрійливі, а ти - мені...
16.04.13

Хоч без мети зірвати сім печатей
Із твого серця, все одно відчиню,
І буду легко й совісно читати,
Немовби книгу зі старої скрині.

За тим же ділом геть пущу крізь себе,
Що ти мене читаєш більше року.
Що ти відкрив мене, як пташка небо
Або як Магеллан нову протоку.
07.02.2013

Ну що ти у тому житті розумієш?
Тобі тільки-но запалили зорю.
Коли тобі двадцять, то ти тільки сієш
Невидимі зерна у свіжу ріллю.

Коли тобі двадцять, то все таке гарне.
Візочок дитинства позаду, але
Майбутнє таке ще примарне-примарне,
І зовсім неясно – чи добре, чи зле.

І стати б на ноги, розправити крила,
Здобути Усесвіт і знищити Зло.
У двадцять у кожного є така сила,
Була би ще Мудрість і Щастя було.

30.03.2013

Рятуйся, нещасний, під музику вальсу і танго.
І в пристрасті дикій знайди собі відчай і спокій.
Вже тепло, чому ж тоді досі той сніг не розтанув?
Засни собі, Світе, і хай буде сон твій глибоким.

А березень лютий лиш квітне травневим червінцем.
І липне в серпанку убогім вже вересень хижий.
Ще жовтим, посіченим листям нам груди не вкрито.
Зима ще помре для весни, як для осені літо.

08.02.2012

Глухий Народ.
Глухий,
Сліпий і
Босий.
Дівча стойть бліде,
Простоволосе
На роздоріжжі:
Місто і Село.
Було ж бо Місто.
І Село було.
А був Народ?
А є Народ?
А буде?
Були чи є, а, може, будуть
Люди?
Нема Людей,
Немає і Народу.
Нема в'язниць,
Але й нема Свободи.
01.02.12

Я знов пишу.
Тобі за це спасибі.
У голові і в серці,
Як раніше...
Думки й слова
сплітаються у вірші.

Ти щось змінив,
Ти пригадав, напевно
Що я пишу вірші.
Що я – письменна!

03.02.12

Ця грішна ніч була приречена
Зі світу втеча неминуча
І я біжу немов обпечена
Через поля і через кручі
І кров’ю зрошую стерню
О ні я поле не виню
Бо гострий біль немов покута
Як плата за палку любов
Що пов’язала Марса в пута
О пий же Земле мою кров!

01.09.2012

Я хвора, тільки це не означає,
Що мертва. Ні! Я з-під землі вода,
Що крізь пісок і глину протікає.
З брудної стане та вода жива.

Та я живу в устах свого народу
Споконвіків. Байстрючка? Діалект?
Я вже жила тоді, коли природа
Твоїм пра-пра давала інтелект.

Я сильна! Я хворію тимчасово.
Я кров! Жива вода! Святий вогонь!
Була і є! Я – українська мова!
Ти ще не раз поп’єш з моїх долонь.

20.02.13

За...залізниця...ця...
залізна ця дорога
залізла в серце
заповзла змією
зненацька
знаю зовсім випадково
зірвала в серці
золоту струну

зотлілий смуток
замерзав на вікнах
застигла в оці мерзлота
заліза
19.11.12

Розперезалася. Авжеж
Порозливалася дощами
і розлетілась

скільки меж
ви перетнули разом з нами
і забулись

друзі теж
порозкидалися словами
і відвернулись

я сама
для себе збудувала храм
і зачинилась

тільки Бог
до мене голосно всміхнувсь
я помолилась

15.11.12

Ми не такі.
ми просто всі актори.
Ховаєм в серці сльози і світи.
Ми всі герої.
І усім нам море,
немов дорогу, легко перейти.

І всі хвороби наших душ - фальшиві
І кожен має шанс перемогти.
Самі себе вганяємо в могилу.
Самі на собі ставимо хрести.
І жоден з нас не гідний просто вмерти.
І кожен може жити у віках.
І справа не у долі чи у жертвах.
Бо наше щастя в наших є руках.

Ми не такі.
Ми не плюємо в душі.
І наші руки не в крові людській.
Якщо всміхатись, крига серця зрушить.
Солоні зорі не впадуть з-під вій.
Якщо боротись - світ упаде в ноги
(Коли в руках Любов, а не ножі)
Хай не лякають вас перестороги.
В небес немає краю чи межі.

17.04.10

Колись це поле бачило війну
Зелене поле було небезпечним
І міф про незгориму купину
Горів. А з ним хліби і біла гречка

А поле вмивалось сльозами
І небо, що було над нами,
До нас простягало руки
Нам відривало ноги,
Натомість давало крила
І Істину нам відкрило

А як чаша наповниться вщерть
І потопиться в ній голосіння,
То те поле, що бачило Смерть,
Буде бачити і Воскресіння
17.04.12

Замовкніть всі! О дУрні безпросвітні.
Бо не для вас горять Вогні Досвітні.
Не вам судилось бути Кобзарями
Й лупать стіну разом з Каменярами.

Ви посадіть брудних свиней за стіл
І поясніть їм Істини прості.
Вони вернуться до свого корита,
Бо не для них ті Істини відкрито.

І я мовчу – дурна і безпросвітна.
Бо не мені горять Вогні Досвітні.
Бо не судилось бути з Кобзарями
Й лупать стіну разом з Каменярами.

Ви посадіть мене брудну за стіл
І поясніть же Істини прості.
Я повернуся до свого корита,
Бо не для мене Істину відкрито.
13.02.12

Обіймати Тебе, цілувати і ті-
шитися твоїм пальцям у свому волоссі.
Я зустріла Тебе в золотому житті
Чи у житі… та хоч би й у бідному просі,
У карпатському лісі, в поліськім болоті,
На Стиру, у Мукачево, Львові чи сні.
Ти з собою до серця привів мені Осінь,
Акварель, чорну каву, пісні

02.10.12.

У горах Осінь
Певно, дуже гарно
Пересидить три місяці
У кронах
Німих дерев
Що голосом трембіти
Тебе покличуть
Мавок покохать.

У Львові Осінь
Жовто, трохи хмарно
Переклубочить листя
І мене.
А я однаково
Спокійно і тривожно
Буду тебе із жовтих гір чекать.
26.09.12

В осінньому парку Франка
Під шелест пожовклого листя
Сумно поскрипує гойдалка.
Ззовні самотня Христя
А в серці разом з коханим
Прогулює п'яту пару.
25.09.12

Я сама собі буду Слово!
І сама собі буду Закон!
Хоч не литиму вашої крові,
Не помолюсь до ваших ікон.

Я не стану для вас рукою,
У яку запихнуть прапорець,
А опісля кривавого бою
Як на Бога надінуть вінець.

Не на смерть на Голгофу йдете!
Не пророки ви є, - Фарисеї!
Говорити навчились, проте
Нам вже годі закваски тієї.
18.10.10 р.Б.

Я переможу! Згодом чи тепер.
На ноги встану, сльози втру рукою,
Щоб жоден відгук мрій моїх не вмер!
Я свій народ ще поведу до бою.

Я переможу! Із ножем у спИні!
В крові, яка тектиме із грудей!
Щоб і в степу, і десь на полонині
Лунало «Слава!» з уст усіх людей.

Я переможу! У ім’я Свободи!
Пліч-о-пліч разом станемо в борні
І крикнем: «Слава Нації й Народу!»
Й таки здолаєм ворога в війні.

Я переможу! Це лише початок.
Я мушу ще багато досягти.
В своїм житті я буду наступати,
Щоб врешті-решт дістатись до мети!

Я переможу! Вірю в свої сили,
Які Господь щоранку шле мені.
Я не боюсь ні смерті, ні могили.
Я не згорю в пекельному вогні!

Я переможу! Навіть якщо згину,
Моя душа ще житиме в серцях.
В очах людей, що звільнять Україну!
В думках усіх, хто житиме в віках!

21.11.2009

У «Штуці» пахне музикою й воском,
І розлилось в горнятку сто лісів
Карпатських. А між нами тільки дошка
І шахи, шахи… Ось твій друг підсів
І вкрав тебе у світ пустих матерій
Та розігнав медових слів туман…

«Ми зачиняємось». Риплять важезні двері.
«Ми починаємо» весняний наш роман!
06.04.12

Прокинься! Що?
Жене тебе світами
Чорна кава.
Запалює,
Але не спопеляє.
Дає життя,
Нове життя,
Як мама
Дбає
І надихає
Як нова любов.

У моїх венах кава,
А не кров.
21.09.12

У лівій я руці тримаю цвях,
А молоток беру у праву руку.
І я збагнула - з-поміж всіх невдах
Я перша завдаю Христові муки.

В своїй гордні я - Понтій Пилат.
У вірі, звісно, фарисей-священик.
У серці хижа думка б'є набат,
Болючіша за рани прокажених:

То не народ плював Тобі в лице,
І не Пилат там був Тобі суддя.
Не хрест, а гріх поклав Ти на плече.
В ту п'ятницю Тебе розп'яла я...
27.11.11

Нехай мене питає цілий світ
Крізь темну скороспілу тишину,
Щоб не спливав з чола солоний піт,
Я не повім. Нехай горобину
Скажений вітер обпіка й голубить,
Нехай Зима вмирає без снігів,
Я не скажу, Кого Хто сильно любить
Безгрішно й вічно. Крізь віки віків.
Березень 2012

Дощ цілував асфальт, і щось було -
Високе і Низьке сплелося з брудом.
Рясне кохання весен відгуло,
Змішало разом і Добро і Зло,
І Дощ сумлінно бився з мокрим людом,
Бо так хотів…І тихо животів…
31.03.12

Гірчить…
Чорною ниткою
Втягую в себе крила
Поволі зраджую
Карпатським духмяним травам…
Чорні ефіопи танцюють
Вистукують ритми,
Відкривають маленькі комірки
Правої півкулі мозку…

На губах залишився
Ефіопський цілунок…
Пахне і вабить
Чорна згуба горнятка…

Ще кави! Ще! Кави!
2012

На роздоріжжі смутку і життя
Прийде Любов і поведе за руку.
І навіть я, о Боже, навіть я
В ту мить не зможу видати ні звуку.
І всі птахи замовкнуть й оніміють
І ніч в екстазі звуки покраде.
Сам Бог зворушить Тишу не зуміє…
Притихніть всі! Мене Любов веде!
31.03.12