Забула все,
мандрую крізь життя
без почуттів,
загублена у віршах.

Навколо світ,
мов райдуга цвіте,
його ж дитя
метро лиш знає
й риму.

Кімнатний рай,
а в нім, окрім стіни,
найголовніше -
тиша,
тиша, тиша…

Вона мене на крилах
віднесе
і заримує сумніви
густіше.

Гіркі хвилини
втраплять у верлібр,
мов карасі,
запечені в сметані.

А я закрию очі
і вкраду
картинки,
наче яблука в саду...

Дякую тобі,
Зустріче на розі!
Дякую тобі,
Каво на морозі!
Дякую тобі,
Віршу, опівночі!
Шлю тобі думки,
Милий прехороший.


Муки, мов струмки,
Розганяю тихо,
Ти була любов`ю,
А тепер ти лихо,
Дякую щодня
Митям, що із мрії
Перейшли в буття,
Дякую за диво...

Дякую собі,
Знаю, є кохання,
Виберу життя
З мріями до рання,
Може,опівночі
Знову на дорозі
Каву і вірші
Вимрію собі....

Дякую...тобі...

Жовтень
Вимитими очима
Поглядав на грім,
Котрий хрумкотів
Смачними хмарами.
Секонхенд…
Залишки осені,
Пообгризувані
І замизгані болотцем ,
Добре смакували
Листопаду…

Ти очі мої і серце,
Мій погляд, моя душа,
Не зайвий , потрібний, важливий,
Сердитий,веселий, гнівливий
Та тільки не знаєш, милий, -
Моя застигла сльоза!

03.2012