я беру в руку яблуко,
воно жмуриться зморшками в’ялими,
гниє і розповзається черв’яками,
тож я беру в руку камінь ...

між гірлянд, цукерок і фруктів,
протиснуті щупальця спрута,
повсюдно дзенять і звисають нізвідки,
гойдаючи терпке повітря.

суцвіття нашіптує аромат,
мов причин для підозри нема,
і сонна свідомість кришиться ...
але ж квіти бувають хижими !
а надто, якщо не колють і не ріжуть...

«нізвідки» насправді приховане,
поховавши мене в розцяцькованість,
пижиться жиром під жилами;
пузатим і в фрак начиненим,
вульгарно пахнучим тілом є,
де пузо без одягу – вим’я...

у спрута асортимент безмежний,
але я хам підсвідомо і за собою не стежу –
хапаю той плід,
який би брати не слід...

тож коли в руці моїй яблуко
зіжмурилось зморшками в’ялими,
згнило й розповзлось черв’яками –
я взяв в руку камінь...

Між зубів вишкрібаючи нігтем
скалки стегна курячого,
прозрів, що коли бігти,
то швидше вертиться землі куля.
Більшість надто кволі – нога-за-ногу – падають;
хтось не бажає, хоча міг би ...
Тож по тілам повзучих гадів
нам, щоб злетіти, треба бігти.

Коли летиш – ти ідеально-п’яний.
В той час, як землю рухає інерція,
нас кидає в повітряні вибоїни і ями.
В кістках і грудях порожнеча...
І найабсурдніша заздрість заземлених,
і найпрозоріший іхній замисл.
Повільно точилом сокира повзе,
та нутрощі наші пусті небесами.

Коли захочеться на землю стати,
побути серед вбогих при музиці –
нас птахоруби привітають з святом,
зі святом поїдання птиці.
На ранок всі залишаться голодними,
та радісними, наче діти.
Не так сокира – щастя їх огидне,
тож нині не збираюся летіти.

Навіть асфальт іноді

репається,
щоб немовля дерева

побачило світ.
Але
жуйки із пащ, кинуті

теплими
на тротуар, стеляться

тягучим
епітелієм.

До
народ
ження
і
стар
ших
клацає пульс овоча.
До
на
родженн
я
і
ста
рших
в тінях підошв голови.
До
народ
же
нн
я
і
ст
арш
их
спазми зусиль канули
у
в’яз
к
і
й
тряс
о
вині.

Пішла від мене катаракта,
Тож час залазити на палю,
Тож час, як теплокровний трактор,
На керосині аномалій,
Власну свідомість розорати.

Пора!
З подвоєним азартом!

Підступна доле, підкорися
Законам бровнівського руху –
Не логіці потилиць лисих.
І чорним яснозрячим круком
З очей всевишніх напийсь сили.

З небес поради
не проси!

Хто справжнє бачить – в того очі,
Як два титанові свердла,
А не блакитна потолоча
І не байкалики без дна;
Той погляд горизонтом точить,

Завітів матір,
батько збочень...

Якщо закине хтось – цинізм,
Не розуміючи про що я.
Ну добре, а в якій ціні
Вітрець поверхневий – хрущовій ?
Він тільки й того, що б киснів,

А для Ельніньйо –
світ тісний!!!


До нілу суті крок один,
Лиш придивитись треба краще.
Бо древній долі крокодил,
Ковтає тих, хто не побачив ...
Напийсь свідомості води,

Майбутній
Крокодил!

Натирає собі кулаком

мозолі на гладі лоба,
Моральний відстій про духовний корм,

сенс буття чи логіку речей.
Засівши в териконах книжок,

метафізикою дробить;
Знає помірковану межу –

практичний, як в пакетику чай!

Тужся – лоб судинами трісне –

не «пальцем роблений» філософ;
Вивчай нудоту істини

мікроскопом чи штативом мізків –
Цю … Амебу безформенну.

Слухай оком, дивись носом,
Дивуйся феномену …

Встанови закономірностей низку.

Куди? Навіщо? Як це? Де?

Одне я знаю – творять істину!
Не бачили ми перший день –

є шанс побачити останній.
Не на папері правда –

я більш граніт не гризтиму!
Настав час бути падлом,

Час нездорових маній!

ти книжний черв’як
і це видно:
не мова жива –
лиш слова,
розцяцьковані,
припудрені,
ідеальні,
та з парафіну...

і вірші твої:
на сто метрів
до серця Землі
з ними злізь –
вщент розплавляться,
тектимуть з вух,
вуст і носа,
як мертва сперма...

вмираючому
німбу сонця
під писок підсунь
труд писань –
не горітиме –
поплавиться
в жовту гущу,
жир целюліту...

звичайний поет –
без претензій,
але не митець.
прометей –
прототип тебе –
жбурнув би в світ
не вогонь, а
недопалок, фільтр...

Затягуй тугіше
~~~~~~~~~~~~~~корсет,
Скоріше
~~~~~~~роби макіяж:
Вже грюкає
~~~~~~~~~~в двері
~~~~~~~~~~~~~~~~~краса –
Відкрий порятунку
~~~~~~~~~~~~~~~~~~світ наш.
Відбитки
~~~~~~~~паскудства
~~~~~~~~~~~~~~~~~~душі
На стінах і стелі
~~~~~~~~~~~~~~~~~спогадів –
Пора їм знати –
~~~~~~~~~~~~~~~~підпишись –
Додай в свій образ
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~гордості!
Ти!
Цвяхи вганяв
~~~~~~~~~~~~в святу плоть!
Ти!
Винищив
~~~~~~~свій рід
~~~~~~~~~~~~~~~до тла!
Ти!
Ізерлі –
~~~~~~~~~ти той пілот...
Це ти –
~~~~~~~~вересневий
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~теракт!
І нема тут
~~~~~~~~~~ні бою крайностей;
Ні іншого боку медалі...
Що зло,
~~~~~~~що добро
~~~~~~~~~~~~~~~підносять
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~прекрасне
До рангу
~~~~~~~~~найвищої влади!
Закручуй
~~~~~~~~~накладені вії,
Помадкою
~~~~~~~~~губки
~~~~~~~~~~~~~~~намаж –
В природність вона
~~~~~~~~~~~~~~~~~~не повірить.
Наш шанс –
~~~~~~~~~~~макіяж...

Я обісцяв паркан,
зелений,
як прапор Лівії.
Це не хуліганство чи розбій –
не подумайте;
Перетравлюючи с/к,
салямі,
докторські
чи ліверні,
Я привертав увагу
до дітей Африки
голодуючих.
І ви не повірите:
такий благородний
не один я, -
Ніздрі щимлять
від духу
душ благодійності!
Народ наш
ласкавий і добрий,
як очі телят,
І співчуття його, як Анхель,
під паркан піниться.
Я вам точно скажу:
по всьому третьому світі
Малярія, СНІД,
чума, холера,
голод шастають –
!!!Допоможіть третій світ всиновити!!! –
Горюють вони,
а ми, бля,
давимось щастям!

......
Але також точно скажу вам:
мораль,
як пластир,
ліпиться
До чиряків Іншого,
що під нею гниють так і далі ...
Мігруючи в телеекран,
щоб він ширшав,
не смій кліпати,
Бо меценати
за вікном
людей почварних
давлять!
Та і це ще не все:
вночі поїдь за
благодійних фондів
джипом,
По гарячим слідам,
на обочину глянь
ближнього світла
фарами –
Там тебе
(а якщо пощастить дуже –
сусіда)
миршавий джигало.
То як можна
бути байдужим
до стражденної Африки?

Рутино,
.......їж ембріонів,
.....................моложавій
В утробі жлобської держави,
Танцюй стриптиз на ешафоті,
Крутись на арматурі ржавій
Її хребта – вона не проти!
............Їж ембріонів,
.........................моложавій!

Один ескалатор
За шкибарки виволік
З-під милиці каліки;
Трясучи за руку статус,
Інший,
Злоякісно обурений,
До крові хляп об урну –
Бурно дишемо, бурно ...

Той бурчить хай
У пустотах животів –
У пусту танцює живо.
Ста бур чирк дай
Другим.
Без пекла жить тому то –
Безпеки жир.
Талмуди – жидам.

А вам?

Ні чичирк, ні палець об палець?
Ніж ричить в лапах неандертальця –
Ви ж з палицею ...

А цим апостолам
Крильця в золотій золі –
Від валюти криця мозолів.
Налиймо по сто грам
Й собі, щоб бути дужчими
Пили, п’ємо і бурно дишемо.

Прийшло багато, та не менше вийшло,
Були й такі, що
Передчасно крали
По два тюльпани з-під шептала –
Бурно дишемо, бурно...

Легені бризнуть харкотинням,
не випадково вирвалось:
потворять шию й гільйотину
повні роти овацій.
Для них
не хочу бути симпатичним,
не буду мати рації…
Їм вічі висушать до тла –
Не кліпнуть, не моргнуть.
Доки є шия і петля,
завод сансарить їх на мило –
черг щупальця пустив,
черг крила …

Ще!
Даєш новий атракціон!
Нехай серце ввійде в кружку –
буде як компот …
Взад-вперед крізь голки вушко
скільки повних зможе раз?
Налітай! Гемоглобін!
Люди! Люди! –
Мошкара!!!

По таз у брюках,
по шию в куртках –
не надуриш!
Під ними хітин і
трахеї ...
Я вас ненавиджу!
Людей!

Ненавиджу!
Йдіть нах...й!!!
Ніяких друзів чи гостей,
ніяких фразеологізмів,
сенсів, змістів …
Змішаю слину й піт землі:
духовність кришиться – руїна!
Треба ..!
Дочекатись треба
підшипників із неба.