Воліє жайворонь в степу,
Де сонце мліє небокраєм,
Плекаючи хмільну росу,
Яка веселкою співає.

Далеким далем в’ється шлях,
Йдучи за вільними вітрами,
Де зріє золотом в полях
Життєва сила між хлібами,

Де кришталева моря синь,
Немов, люстерко мерехтливе,
Де гір тримає височінь
Захмарних мрій розкуту зливу,

Де від славетних козаків,
В нащадках відродилась сила,
Де розмаїття кольорів,
Душі дає любові крила,

І квітне радістю земля,
Сповівши піснею країну,
Таким лиш хочу бачить я,
Твоє майбутнє Україно.

Сиджу собі у свічечки огрядної,
Дивуюсь хвилям долі упорядженим,
Та бачу те, що мимо волі,
Знаходиться за краєм долі....
Моя країна - паперть безпорадна,
Де жебраки стають у чергу рядно,
Не має користі у їх житті,
То що ж вони чекають в забутті?
Якщо в коріннях є нетлінний дар,
Чому в серцях зовсім не тліє жар?
Чому на цьому попелищі,
Лише вирує гомін тиші?
Де предків дух? Де ділась сила,
Яка єднає душ вітрила,
Яка веде у бій за волю,
Формуючи народну долю?
Де ж ви - нащадки козаків?
Чи доля вічних жебраків
У світі цьому вас лаштує?
Чи просто вітер так вирує
Між тих, хто в чергу ту стає?
Чи в цьому сенс життя і є?
Невже, то є моя країна,
Якої мова солов'їна,
Співала даючи життя?
То що ж тепер: шлях в забуття?