Скидаю листя. Як голе дерево,
Стою самотньо під небом зоряним.
Звучать слова, неначе стерео,
Й моє коріння переорюють...
жовтень,2009р.

Кохання... Спитаєш, яке воно.
Не зможу тобі одповісти,
Бо схоже на білого демона,
Метелика з жовтого листя.

На вчинок не зовсім обдуманий.
А я у тобі сумнівалась...
І вітер погойдує струнами
Душі, що вже геть занепала.

Кохання... Не зміряно відстані,
Не зважено силу взаємності,
Слова тільки надто обвітрені
Блукають самотньо у безвісті.
19.02.09р.

Аромат дорогих парфумів,
Зачарований вальс Шопена,
І вона у легкій задумі,
Де сумна протікає Сена.

Тихий вечір, холодні зорі,
Добрі очі в кафе навпроти.
Їх іще не торкало горе,
Але вже пройняла дрімота.

І здалося, що хтось в ті очі
Вкинув дивні, мов сон, смарагди.
Аж вона до нестями хоче
В них отак заглядати завжди.

Шепотіла палкі зізнання,
Обіймала журбу за плечі,
Щоби пізнє її кохання
Затяглось не лише на вечір.
31.03.2010р.

Я люблю тебе! Хочеш змовчи,
Хочеш вуха закрий на зізнання.
Тільки поглядом злим не печи,
Мов тобі не потрібне кохання.

Ніби серця не маєш і слів,
Чи шкодуєш сухої усмішки.
Я цілую нескінченість днів,
Що лукаво наставили ріжки.

Я люблю тебе! Просто почуй,
І не прагну я більше нічого.
Тільки сльози мої не тавруй
В темних закутках серденька свого.
23.04.2008р.

Я помру, не дійшовши до краю,
Впівшляху догорить моя свіча,
Коли печальна музика заграє,
І впаде радість милому з плеча.

А ви за мною не підете... Плачте.
Сама обрала стежку нелегку.
Як що не так – усе мені пробачте,
І пригадайте радісну таку.

Я вам лишу по собі дивні вірші.
Я вам зоставлю долю у листах.
Повірте: як піду – не буде гірше,
Лиш там сидить самотність на хрестах.

Та поки я ще скраєчку дороги, –
Мені ще йти лишаючи сліди,
Своє майбутнє ставити на ноги, –
Хоча б його, безжальна, пощади.
18.05.2010р.

Я не хочу чути „люблю”,
Не потрібні мені зізнання,
Я від них неспокійно сплю,
Але ж це - не кохання...

Це лише подоба весни,
Того щастя, що я шукала.
Свою душу від всіх замкни,
Чи цього тобі мало?

Знаєш, я не вагаюсь в дні,
Що приніс хоч якусь надію,
Як піду – не дзвони мені,
Смуток не сип на вії!
2009р.

Листи шукають адресатів.
Поштар розносить радість на папері
І трохи смутку... Відчиняйте двері,
Якщо не вміли душу відчиняти.
23.10.2012р.

Зірвавсь листком осіннім день.
В тобі розтанула, мов цукор.
Відкрила душу для пісень -
Візьми, послухай мою муку.
Ну як - солодка чи гірка?
А може, як сльоза, солона?
Але тремтить твоя рука
З моєю мукою в долоні...
18.10.2012р.

Людина йде тернистими стежками,
Хоч вороття по них уже немає,
Вона все йде і досі ще казками
Блукає.

І любить вранці сонечку всміхатись,
Людей навколо щиро поважає,
Бо згодна довго й віддано чекати –
Кохає.

Хоч час летить, людина не здається,
У щастя вірить, про кохання мріє,
Бо в серці в неї лагідно сміється
Надія.
Осінь, 2006 р.

Хто я для тебе? Хто я з тобою -
Птаха у клітці, смерть в паранжі?
Порухи серця... Прагну спокою.
Тільки б не в пастку злого ханжі.

Ким я прикинусь, як не зорею,
Як не імлою в день дощовий?
З ким я зостанусь, як не з тобою,
Як не собою, жалісний мій?

Сонце пекуче? Демон жорстокий?
Може, з усмішкою, може, з журбою?
Добре, що я не довідалась поки,
Хто ж я з тобою.
28.03.2010р.

Зникаю, розвіююсь, тану.
Мене вже нема, не шукай.
Слова перетворяться в рану,
А спогади в дивний розмай.

Кричу, шаленію, вмираю.
І погляд мій звернений ввись.
Я пам'ятну книгу згортаю
Кохання, що квітло колись...
26.10.2012р.

Заплющую очі. Можливо, це все сновидіння?
Прямую назустріч, та знов повертає дорога.
Ну ось - розминулись... Підкралася туга осіння
І листям-розлукою тихо лягає під ноги.

11.11.2012р.

Відлетять у вирій журавлі,
А у тебе - сивина на скронях.
Всі слова залишаться малі,
Щоб твою важку вмістити долю.

Як мене в дарунок принесла
Цій землі освяченій і грішній,
І віддала два своїх крила
Дівчинці сполоханій і ніжній.

То за це тобі - низький уклін.
Вже мовчу про всі безсонні ночі.
Лиш дивлюся в люстро на стіні -
Та ж у нас такі подібні очі-

Дві зорі блідого каганця,
Дві планети у нічному сітлі.
То навіки, мамо, ти і я,
Мов жоржини у печаль розквітлі!
2010р.

На стіні коштовні гобелени
змалювали смуток дивних мрій.
Погляд твій нестримано зелений
щулиться в задумі весняній.

На душі лишив свої стигмати -
від любові вбитої рубці.
Як посмів ти щастя розіп'яти
у чужої жінки на руці?
2010р.