кажеш,
море повинно квітнути
хоча б іноді
хоча б на мить
хоча б для когось
як відкривається небо
як падають зірки
як папороть квітне

у кожного свої квіти

приходиш до моря
цілуєш його у хвилі
і ніби очікуєш дива

кажеш,
у кожного свої квіти
і море повинно квітнути
та як тут заперечиш
коли вже видніють
пурпурові пелюстки корабля
що прямує до берега
де кожна дівчинка
стає Ассоллю


2015

мне снится маленький мальчик
играющий в песочнице
он лепит из песка гитару
со струнами из солнечных лучей
и говорит что когда вырастет
то женится на музыке

я обычно не разговариваю во сне
тем более с незнакомыми мальчиками
в неопознанных песочницах
но как не спросить
у жениха самой музыки
через сколько мелодий будет свадьба?


2013

як ітимеш до мене у гості
захопи із собою найнеобхідніше
музику музику всю свою музику!
я навіть не уявляю як можна
вийти з дому без музики

заходячи до під'їзду мого будинку
озирнися третім оком
чи немає довкола привидів
аби вони часом не підслухали
музику музику всю твою музику

коли двері ліфта відчиняться
і диспетчер спитає голосом янгола:
«що у Вас із собою?»
усміхнися і відповідай як є:
«музика музика вся моя музика»

далі може трапитися що завгодно
глибоко вдихни і підготуй найнеобхідніше
ліфт зупиниться о пів на сьоме небо
а там для тебе усе відчинено -
хмарини хмарини всі мої хмарини


2013

я подарую тобі
поцілунковий набір

бо усі поцілунки наші
такі повітряні

їхні ключі кружляють
довкола нас

і просяться
до ірію наших уст

і це триватиме
допоки я не

подарую тобі
поцілунковий набір

і всі повітряні поцілунки
здійсняться!


2012

Сказано Тобі: “Мрій!”
І зустрінеш Ти
Принца свого судженого.

І явиться Він Тобі
за тридев'ять віршів
у день, коли Ти замрієшся.

І буде Він першим стрічним
на шляху Твоєму
од Себе до Себе.
Лише із путі не збийся.

І упізнаєш Ти Його
за вустами обвіршеними.
І усміхнеться Він Тобі тричі,
і о пів на четверту усмішку -
поцілує Тебе.

І буде усе достоту,
як намрієш Ти.

Лише імення Його не питай,
допоки не увіруєш
у Нього істинного.

І одкриються всі небеса
перед Вами,
і зійдуться світи усі -
видимі і невидимі,
і сусвіттям розквітнуть.

І казки Вам себе розкажуть,
І серця Ваші будуть уповні.

І житимете Ви удвох
в тридев'ятому небі, що сьоме.

Допоки не спитаєш
Ти у Нього:
“Як Тебе звуть?”

І відповість Він Тобі
іменням своїм
на питання усі:
“Мрій.
Мене звуть Мрій.”


2012

я працюю
поетсестрою
Швидкої поетичної допомоги

тож
якщо ти раптом
задихаєшся без поезії
телефонуй за номером:
нуль нескінченність

я терміново приїду
на допомогу
зі шприцом віршів
і зроблю тобі
поетичний укол
у душу


2012

ти(!),
що говориш мовчанням ламаним
доторкаючи мене до себе
так ніби не існує слів інших
окрім доторків

дивись-но серця нам світять
крізь плоть
промінням заломленим
так ніби не існує сонць інших
окрім сердець

тож слухаймо сонцебиття у грудях
воно по секрету нам скаже
так ніби не існує секретів інших
окрім цього

що десь
на перетині променів наших сердець
є точка Л
та(!),
що говорить сама за себе
так ніби не існує слів інших
окрім її


2012

десь там на твоєму міжгуб'ї
сидять три усмішки
звісивши ноги
і хитають ними

а ти ніяк не збагнеш
чому тобі лоскотно
в області губ

три усмішки пліткують
про твої порепані губи
про те як незручно
на них сидіти

і кажуть що готові
піти на край губ
тільки б ти усміхнувся

:)

2012

я щоночі шукаю поезії квіт
коли місяць уповні
і коли ніч несповна місяця
я цілую небо в зірки
і відлітаю далеко за місто
далеко за всесвіт

там у хащі натхнення
визбирую у рукави душі
усе що квітне
допоки треті музи
голосу не подадуть

і тільки в останню ніч
кожної високосної вічності
я напуваю усіх спраглих
настойкою із квіту поезії

і без окулярів бачу
як у їхніх розширених зіницях
бісики грають
бо ж ока обидва у мене треті
а вірші мої приворотні


2012

ніч несповна місяця
жбурляє божевільні сновидіння
під подушку
колективного безсвідомого всесвіту

на ранок
сновидці читатимуть сонники
а хто забув надіти окуляри для сну
зрозуміє що не існує життя
поза сновидіннями

а поки -
заблукалі у міжсонні сновиди
протягнутими руками
куйовдять сни

із подушки
колективного безсвідомого всесвіту
летить пір'я
складається пір'їнкою до пір'їнки
і кружляє
птахом ненасненних сновидінь

і тільки у мить
коли ніч несповна місяця
одягає гамівну сорочку дня
можна прокинутись
і розбожеволіти


2012

я сьогодні забула одягнутися
ранок стягнув із мене ковдру сновидінь
залишилося тільки намисто із мрій
я ніколи його не знімаю

вітер одягає мене у свої подихи
намистини колишуться
наче хочуть зірватись
і полетіти до вирію
а там здійснитися

жаль іще далеко до осені
далі ніж до кінця світу

ти сьогодні забула одягнутися
подумки шепоче мені на вухо
моє відображення у очах вітру
я ж поправляю намисто із мрій
як найкраще вбрання
міцно тримаючи його
як останню одежину

та тільки-но вітер
підморгнув мені третім оком
мимохіть зачепивши своїми віями намисто
мрії розсипались
і покотились до вирію

не чекаючи осені
після кінця світу


2012

хлопчику із музикальною зовнішністю
у тебе під сорочкою нечувані мелодії
у тебе замість душі музична скринька
і якщо розстібнути комірець твоєї сорочки
усе стане музикою

дівчинко із поетичною зовнішністю
у тебе під сукнею нечитані вірші
у тебе замість душі поетична скринька
і якщо розв'язати бантик твоєї сукні
усе стане поезією

хлопчику із музичною скринькою замість душі
тримай свої мелодії у секреті
блукай у міжтінні днів
і як тільки зустрінеш дівчинку із поетичною зовнішністю
не розгубися
поклади її на музику

дівчинко із поетичною скринькою замість душі
тримай свої вірші в таємниці
будь уважна до незнайомців
і вчися бачити крізь сорочки
бо коли прийде хлопчик із музикальною зовнішністю
усі скриньки відкриються

ви станете музикою
ви станете поезією
усе стане вами

2012

ми стояли на березі нашої уяви
в очікуванні приливу
пускали кораблики мрій
по хвилях до здійснення

небо зазирало до нашої уяви
наче до дзеркала
поправляло свої хмарини
розчісувало сонячне проміння

і тільки коли посутеніло
небо почало спадати нам на плечі
а тоді спустилось
і лягло на узбережжя нашої уяви

ми прогулялись навколо неба
випили півхмари дощу
знайшли своє місце над місяцем
і закутавшись у нічний туман
безконечно споглядали
як повертаються до нас
кораблики здійснених мрій
після приливу

P.S. а довкола було лише небо
і тільки ми знали що воно — сьоме!


2012

скільки ти важиш?
на терезах перед дзеркалом
коли сам собі посміхаєшся
поправляючи зачіску
наслиненими пальцями

скільки ти важиш?
питає тебе феміда
доставляючи кілька гирок
на протилежний важіль
знімаючи свою пов,язку
і зав,язуючи її тобі на очі

скільки ти важиш?
спитай себе сам
зачекай похитнулися шальки
терези вагаються

скільки ти важиш?
коли феміда тобі посміхається
доставляючи кілька гирок
на твій важіль
і поправляючи тобі зачіску

скільки ти важиш?
порівняно із самим собою
ніхто тебе не питає
тільки дзеркало посміхається
не та вагова категорія

2009

я збираю сонячне проміння у клубок
і занурюючи голову в хвилі неба
кричу у бульбашки хмар
про те як сильно когось люблю!

(мені потрібен клубок сонячного проміння)

...

я малюю на вітрі свої почуття
та вони кольору роси на невиспаній траві
і загорнуті в повітряний поцілунок
що пахне посмішкою

(мені потрібна картина моїх почуттів)

...

я нанизую на нитку зорі
вони будуть гірляндами буденності
і тим часом засмагаю від місяця
намазуючи душу кремом для засмаги

(мені потрібні зоряні гірлянди)

...

я збираю сонячне проміння у клубок
і чхаючи на неправильні правила
голосно... мовчу тобі на вухо
про те як сильно тебе люблю!

(мені потрібен клубок сонячного проміння)

...

(мені потрібен цей вірш)

...

(мені все це дуже потрібно
щоб подарувати тобі!)

2006

ти стоїш між моїми віршами
із люстерком в руках
пускаєш сонячні зайчики
на іще не написані рядки
і обов,язково вчиш їх напам,ять

тоді вирушаєш у подорож
із повним наплічником сонячних зайчиків
із повною пам,яттю ще не написаних віршів
із повним місяцем

ти блукаєш моїми віршами
снишся їм до світанку
а тоді прочиняєш усі їхні вікна
створюєш протяг від вірша до вірша
і йдеш не озираючись

зупиняєшся на роздоріжжі віршів
раптом не втримуєш наплічник
розсипаєш сонячні зайчики
і розбігаєшся навсібіч за ними

ти блукаєш моїми віршами
переходиш з вірша у вірш
почуваєш себе як удома
іноді навіть відчиняєш двері
промовляєш іще не написаними рядками
і запрошуєш мене увійти

2012

потримай мені небо
я тільки до янголосфери
а там уже янголостопом до бога
він читає мої молитви в періодиці неба
а янголи штатні пишуть на них рецензії

бувай
я вже тут у міжхмар,ї
переходжу небо вбрід
зупиняю літучих янголів
консервую небесне повітря на кілька вічностей
тільки ти дочекайся мене

...
привіт
я від бога
у мене посвідчення янгола
паспорт громадянина неба
впізнаєш?
...
поглянь як хмарини квітнуть
невдовзі дощитиме
а ти все ще тримаєш небо
і не бачиш як відлітають у вирій янголині ключі

2012

на годиннику захід сонця
в серці стрілки о пів на тебе
зозуля скоро вимовлятиме твоє ім,я
а я відкладатиму на завтра вчорашній день

у нас попереду трошки минулого
і розвернуті стрілки о пів назад
неначе сніг що падає у осінь
неначе листя опадаюче у літо

на годиннику ніч
стрілкам закрутилось у голові
зозуля заснула
і я замість неї шепочу твоє ім,я

у нас попереду трошки вічності
весь цей час не вміщається у годинник
зозуля кличе тебе
і її крик губиться в мушлях твоїх вух

на годиннику вже світанок
в серці стрілки о пів на іншого
перекрути їх будь ласка на себе
зозуля все одно знає лише твоє ім,я

2008