Я не хочу здаватись мужньою
І не хочу занадто відвертою
Я не хочу ляльково спаплюжною
І не хочу душею стертою
Я не хочу в кайдани сердце
Ні своє ні того хто поруч йде
Я не хочу як страва з перцем
Бути гострою, з мене буде
І якщо б усі птахи у небі
Мене із собою підняли
І віднесли у інші виміри
Щоб хоч трохи легше стало
Просто хочется перепочити
І ридати, ридати, ридати
Пісні сумні завчити
І співати, співати, співати.
Ми давно вже не вільні, люди
І давно вже не вільне суспільство
Ми залежимо тут від усюди
Й живемо вже давно у насильстві
Правда сліпить нам ясні очі
В когось блакитні, яскраві
А в когось тусклі, пусті й не охочі
На себе дивитися далі.
Чепурні ті квіточки на сонці
Що доглянуті кимось старанно
А не ті які мусять в сторонці
Проживати самі безталанно.

2011