так мало слів,
ще менше у них сенсу.
ми все ще тілом молоді,
та душам вже пора на пенсію.

2.02.14

Хочу зупинитись
на тобі та над тобою
хоч ненадовго,хоч назавжди,
ставити тремтячою рукою
усі крапки та коми
лише на тo´бі та в тобі´.

Хочу зупинитись
й не чекати більш на інших,
й не шукати більш інакших,
думати про тебе менше,
про тебе говорити тихше,
й вірити, що робиш ти ось так же.

Хочу зупинитись.
Десь біля тебе - новий дім,
а твої очі замість вікон
і руки замість стін.
Десь біля тебе - нова я,
усе живіша кожен день,
усе щасливіша без змін.

8.01.14

Знаєш, не вмію дихати без тебе -
у нас одні легені на двоїх,
свій власний кисень
та персональне небо,
з якого йде наш дощ та сніг.

Знаєш,я розучилася без тебе спати -
так ліжка забагато для одної.
Стоять годинники,
в"язницею стає кімната,
коли ти йдеш всього на мить,
й віконні рами перетворюються в грати.

Знаєш,без тебе я рахую дні
та забуваю начисто всі дати,
по-іншому говорять люди,
по-іншому звучать пісні,
а руки не хочуть обіймати
когось,хто не нагадує тебе.

Знаєш, без тебе посміхатись забуваю,
нитками ніби наші зв"язані вуста.
Ніхто не зробить зранку кави
й не налиє чаю,
так ніби вулиці пустують
й пустують всі міста.

10.11.13

Розчинялись у воді акварелі,
й не гірчили чаї,й не кінчалися ночі.
Зійшлись нарешті дві паралелі
в одному дні, в одній площині.

Пустували двори та чашки,
телефони мовчали і вулиці,
поки вона читала йому книжки
про життя, про любов,
про те, як світ крутиться.

Зупинявся потяг між станцій
й повільно у каву текло молоко,
поки він казками та порухом пальців
відганяв її жахіття в вікно.

Місто в залізі та у свинці
ніби вмирає, зникає у мить,
доки він смажить для неї млинці,
доки вона у його сорочці
в покривала закутана спить.

Довкола все складається,
як і складалось.
Всі якось живуть,бачать сни,
просинаються й йдуть все туди ж.
А з ними нічого не сталось,
а з ними...Стались Вони.

18.10.13

Сьогодні дощить. Дощить пустослів"ям.
Наша ж осінь не почнеться ніколи.
Від тебе зранку буде погано,
від тебе буде похмілля,
як від пляшки віскі та коли.

Ламаються парасолі вітром та осінню,
течуть макіяжі та зелено-сірі річки,
а наш світ - між вікном та постіллю.
Затушене сонце хмарами
та пальцями свічки.

В метро вагони депресій та апатій,
в маршрутках - сидіння та ілюзії людей,
а ми без розділення на тіла й на статі
єдине ціле з емоцій та ідей.

А за стіною будують церкви із думок
і руйнують останню надію на завтра.
Ми ж списали сотні чорних та синіх ручок
На записки на столах та партах.

Сьогодні так проходно. До кісток, до пустоти.
У когось надія єдина - ковдра та чай,
а у мене до останнього є ти
й твій поміж ключицями рай.

15.09.13

Сьогодні дощить. Дощить пустослів"ям.
Наша ж осінь не почнеться ніколи.
Від тебе зранку буде погано,
від тебе буде похмілля,
як від пляшки віскі та коли.

Ламаються парасолі вітром та осінню,
течуть макіяжі та зелено-сірі річки,
а наш світ - між вікном та постіллю.
Затушене сонце хмарами
та пальцями свічки.

В метро вагони депресій та апатій,
в маршрутках - сидіння та ілюзії людей,
а ми без розділення на тіла й на статі
єдине ціле з емоцій та ідей.

А за стіною будують церкви із думок
і руйнують останню надію на завтра.
Ми ж списали сотні чорних та синіх ручок
На записки на столах та партах.

Сьогодні так проходно. До кісток, до пустоти.
У когось надія єдина - ковдра та чай,
а у мене до останнього є ти
й твій поміж ключицями рай.

15.09.13

я би не йшла,
та чомусь вічно потрібно.
на вулиці дощ та імла,
а поряд з тобою -
сонце й неба краю не видно.

я би не йшла,
та годинники брешуть вічно,
що вже північ,що довкола пітьма,
що за вікнами осінь,
що воно так щорічно.

я би не йшла,
та випивається чай
і кінчаються фільми.
я б забула слово "прощай",
та вільна я і ти вільний.

я би не йшла,
й,пробач,сьогодні не піду.
причина ж одна:
у тебе подушка м"якша
й обійми захищають від вітру.

6.09.13

Без тебе
не пишеться, не дихається
і фактично не живеться.
Без тебе
так гірко плачеться
та в душі болить,шкребеться.

Без тебе
надмірно думається,пишеться
і непомірно випивається.
Без тебе
так легко неймовірно падається
і з кожним подихом ламається.

Без тебе
час занадто відчувається,
і день за днем повзе,рахується.
Без тебе
ненависно так прокидається
й простуда майже не лікується.

Без тебе
небо спить й не міниться:
гримить, дощить і хмуриться.
Без тебе
у завтра і не віриться,
ці люди,речі, із тебе всі будуються.

Без тебе
мовчиться й так гуляється,
і навіть музика не слухається.
Без тебе
у неба прощення благається
і світ стоїть й не рухається.

24.08.13

Мій персональний Бог
й моє прокляття,
я так про тебе
мало знаю.
Хто ти? Чи дихаєш ти мною?
Чи ти впадеш до дна
і пІдеш до самого краю?

Хто ти?
В твоїх словах так мало слів,
а в мене ти в моїм мовчанні,
хоча б волала на весь світ,
поки ти хлебчеш
каву на світанні.

Я ж не навчилась
по очах читати:
в твоїх та безкінечність,
якої я з дитинства так боюсь.
Напевно, ця моя безпечність
мене в тобі й загубить.

Я так про тебе мало знаю,
ти досі таєнство, причастя,
проте відомо мені точно,
коли ти поряд,
мій світ на грані щастя.

7.08.13

Таких, як ти, не відпускають,
Тримають вічністю за руки.
Й не повертаються такі, як ти,
Тамують біль й приносять муки.

Такі, як ти, мовчать про головне
З своїм парадом тіней у душі.
Такі, як ти, не пишуть прози
Та і не здатні на вірші.

Такі, як ти, не люблять каву,
Та все шукають відповідей в о'чах.
Такі, як ти, ламають рамки
Й бояться втрати мовчки.

Такі, як ти, не вірять у прогнози:
У вас своя погода у крові.
В таких, як ти, живе ненависть вічність,
Але образа - дві доби.

Такі, як ти, не слатимуть листи,
Але творитимуть безумтсва.
Таких, як ти, всього лиш кілька
І без таких, як ти, буває пусто.

16.07.13

Сховай мене від всіх
десь там, в кишенях,
у пальто,
холодні руки
та маленький світ,
щоб не чіпав ніколи
і ніхто.

Мовчи зі мною уночі,
коли трощать вікна грози,
і не питай, ким я була тоді,
Бо ти тепер - життя,
а він - йому загроза.

Збирай зі мною вітер у пляшки,
розплющ мої осліплі очі,
та іноді читай мені казки,
щоб снився ти мені щоночі.

7.06.13

Ми не збулись,
як мрії мільйонів,
ти любив подорожі,
а я не любила вагонів.

Ми не збулись,
як не збуваються сни,
ти леліяв свою зиму,
а я чекала весни.

Ми не збулись,
як багато хто до нас,
ти любив годинники,
а я була щаслива
і не рахувала час.

Ми не збулись,
бо "нас" не існувало.
Здавалося,ламалися ключиці,
коли ти йшов,
й повітря було мало.

23.05.13

Підвітринна гниль,
жебраки та дорогі машини -
мій улюблений столичний стиль:
залізниця та тисячу
й дві людини.

Моя улюблена столична мода:
бруд й парфуми,
запилена зима
й спекотна погода.

Різної масті обличчя,
колода людей,
на всіх коробка емоцій.
Моя улюблена столична звичка:
ділити життя на кілька порцій.

28.04.13

Іноді я тобою хворію,
тяжко, хронічно,
невиліковно.
Ліків волію:
кави, морозива,
та більш за все -
алкоголю.
Кашляю соромом,
тишею, мріями,
мареннями солодкими,
ознобно кліпаю віями.
Дихаю важко,
уривчасто, іноді...

Іноді я тобою видужую.
Рідко, недовго.
Іноді здається,
я навіки тобою застужена.

26.04.13

Колись я бачила,
Як говорила вона
з подушками,
називаючи їх ніжно
людськими іменами,
як в"язала светри
із усмішок
кактусам самотнім
отим, на підвіконні,
та підгодовувала мишок
жменою малою
макаронів,
як вона згризала
ручки вщерть,
коли багато думала...
(ви не повірите про що!)
...про смерть.
Я бачила, як вона
любила сонце
і кохала зорі,
Як вона
сухою вийшла,
скупавшись повністю у горі.

Я бачила, як
перекроїли її люди.

18.04.13

Люди, люди
надто шумно
та яскраво
поглинають тонни пилу,
випивають літри кави.

Птахи, птахи
надто дивні
та похмурі
не злякались тонни снігу,
повернулися додому.

Очі, очі
надто сірі
та глумливі
загубились тихо в людях,
потонули в теплій зливі.

12.04.2013

Сьогодні зима.
І завтра буде,
проте не така.
Цієї зими
глибшою стала
Життя твого
прозора ріка.
Твій дім
на тих вулицях,
що згубили людей.
Твої блокноти-
бездоннії ями
загублених в часі ідей.
Ти ведеш
війни холодні
без жодної тактики
із сірими буднями
із злими людьми.
У тебе цілі галактики
В області серця
із чорними дірами,
повних пітьми.
Ми з тобою
діти трагедій,
драм та історій
із майбутнім числом
своїх happy end-ів.

20.02.13

Привіт, учителю,
пишу листи,
які не надсилатиму,
бо ті хиткі мости
не будувати нам
із слів пустих
і поглядів холодних.

Ти знаєш, Майстре мій,
ті виплакані ночі
я не мінятиму,
на твої ненависті й гнів,
що випромінювали очі.

Ти чуєш, зоре,
тепер я, ніби ти,
вирізую найближчим горе
із своїх речень,
вчинків і ходів.

Ти знаєш, любий,
мені усе іще болить,
та то фантомні болі,
так ніби в серці
щось горить,
так ніби на душі мозОлі
від цих потішних поривань
постійно щось міняти.

Ти чуєш, милий,
тебе знаходжу часто
між стрІчок там, у книгах,
серед чужих очей,
в дощах і у відлигах,
серед старих пісень
із нотами впереміш.

Ти знаєш...
...Думки усі звернулися
в клубок.
Ти там...
Вдягайся тепло,
кури поменше
цигарок.
Всього лиш на всього,
Ти бережи себе.

18.02.13

Прощание. Прощение.
Дни мчались, как мгновение.
Точки. Знаки. Запятые.
Я - глаза твои пустые.

Кружки. Стопки. И бокалы.
Тут не люди, а лекала.
Кофе. Водка. И вино.
Мы познаем это дно.

Пластик. Стекла. И бетон.
Крик души спугнул ворон.
Возвращение. Уход.
Поздно...
Мы прошли свой поворот.

28.01.13.

Запаривая плесень в кружке
И наблюдая трещины на дне,
Я рисовала на щеке веснушки
И вспоминала о весне.

10.01.12

Мы все так много лет
Болели безысходностью -
Покрашу окна в чёрный цвет
Дабы сбежать от жизни полностью.

10.01.13

Зима.Анабіозне щастя.
Емоції морозом вкриті.
Згадай ім"я.Здається, Настя.
І перевір чи двері всі закриті.

Сховай ключі під серцем
Й накрийся з головою.
Чайку?Горілки з перцем?
А чи розважитись травою?

Закрити очі і навік заснути.
Кричіть,ненавидіть,любіть,
Ридайте, пробуйте забути,
Лише мене у цьому не виніть.

Ввімкнути телевізор і дивитись
І не вникать у зміст пісень.
Й йому на зло приснитись
І в ліжку пролежати цілий день.

І кожен день однаковий,
І кожна ніч - маленька смерть.
І бублик чЕрствий на столі.Здається,маковий.
І чашка кави терпкої,наповнена ущерть.

18.12.11

Дивний хлопець
із сумними очима
дивиться крізь мене,
ніби я й не людина.
Повз потяги цокотять
у ритм його серця.
Ліхтарі миготять
і звуків ламаються герци.

Дивний хлопець
із сумними очима
Не знає дат і не знає,
котра година.
Чорне пальто
і розтягнуті джинси
тільки усмішка
збереглась
із самого дитинства.

Дивний хлопець
із сумними очима...

29.12.12

Він пише вірші
Не мені й не для мене,
Збирає у чашку дощі
І не мені варить каву.

Він смажить млинці
Не мені й не для мене.
А я ношу у сні
Картаті його сорочки.

У нас погляди різні,
Хоч і зелені.
Він складає казки
Не мені й не для мене.

28.12.12

Ми замовкали, коли лунала музика,
І говорили, щоб тишу поламати.
Щодня в метро з тобою мріяли,
Щоби ніколи й нікого не втрачати.

22.12.12

Сьогодні осінь плакала зі мною
І хмарами,як я руками,очі прикривала.
Невже й вона сумує за тобою?
Невже й вона кохання поховала?

Й надіюсь я,що все це не кінець,
Душа ж не вірить-продовжує ридати.
Коли ж мені увірветься терпець?
Коли ж тебе я втомлюся чекати?

І краплі розбиваються об скло,
Як розбивались мої мрії.
Було кохання,та воно пройшло.
А я крізь сльози посміхнусь-живе в мені надія.

Коли ж зима?Коли ж вона прийде?
Замерзнуть мої сльози,душа похолодіє,
Бо я ще тут,але й нема мене ніде.
Надія?Так,вона ще є,вона ще слабо тліє.

Сьогодні осінь плакала зі мною,
Холодним подихом змітаючи печалі.
І спогадів моїх не змить водою.
Та я жила,живу і буду жити далі.

24.11.10

А він казав,що сенс життя – це я,
Що я в душі залишуся навіки,
І лиш розрада посмішка моя,
А поцілунок-зцілюючі ліки.

А він казав,не проживе і дня,
Коли залишу тут його одного,
Хотів піти з цього життя.
Та не хотіла я зовсім цього.

А я хотіла просто бути з ним,
Вдихати запах його тіла,
І тішитись лише одним,
Що серце я його в руках зігріла.

Хотіла бачити себе в його очах,
Хотіла відчувати його душу,
Кохання чути у його словах.
Тепер я все забути мушу.

17.01.2011

Останній крок і в нікуди,
Останні сльози найсолодші,
Ковток останньої води
Й у вазі квіти наймолодші.

Останній доторк до душі
Останнім поцілунком.
Розбиті мрії вщент усі
Останнім винним трунком.

Останній подих перед сном
І найболючіші слова останні.
Й залишиться лише зерном
Останнєє моє кохання.

30.01.2011

Вишкребу ім"я її на стіні,
Намалюю квітами магічні очі.
Молю лише :приснись мені
І снись тепер щоночі.

Її голос переслідує мене,
А сміх вдихає життя в тіло.
Цей погляд з розуму зведе,
І я торкаюсь її вій несміло.

І кожен подих готовий я ловити,
І русого волосся запах відчувати.
І в мертвій тиші серця стук лічити.
Я розіб"юсь,та їй не дам ридати.

І застигає час, і сонце гасне,
Коли вона лише проходить поряд.
Більш серце не моє,а її власне.
Не треба мені зорь,не треба й моря.
Лиш вона…

31.01.11

Сніг сховав ще глибше несказане,
І морозом покрились вуста.
У вузли повкладалось розв'язане,
І загрузли в зимі всі міста.

Ми писали листи в невідомість,
Вічність їх повертала назад.
Ми позбулись історії, а натомість
Все заграло у нас на свій лад.

У кишенях сховалися руки,
Рівним кроком ламались сніги.
Перетворювались люди у штуки-
Ми з тобою жили, як могли.

5.12.12

Втопили мрії в алкоголі,
Розбиті вщент життям.
Ми переріжем вени,досить волі,
Щоб вдовольнитись забуттям.

Реаліями скинуті на дно,
Не в змозі встати ми на ноги,
Не бачим виходу,а лиш вікно,
А там за ним непройдені дороги.

Ми в очі розучилися дивитись,
Людину заміняєм штучним фото.
І заново ми жити маєм вчитись
Ми чуєм музику,але не ноти.

2.02.2011

Просякнутий нею я наскрізь,
Вона мій біль, мої страждання.
Вона не поряд,але для мене скрізь.
Не чує моїх слів й мої зітхання

Вона для мене сенс життя,
І нездійсненна моя мрія.
Ще крок й піду я в небуття -
Вона ж моя шизофренія.

Я вигадав її, як міф, як казку
І в неї до кінця я вірить мушу.
Хоча б на мить відчути її ласку,
Хоча б обняти крихку душу.

І я не знаю, просто плачу,
Думками себе душу,розриваюсь.
Нічого без неї я незначу.
Тікаю я в нікуди,від неї я ховаюсь.

Це почуття не заволодіє мною…

13/02/2011

Прощай, моя далёкая звезда,
Ты никогда не будешь рядом.
А за окном мелькают города,
Ты промолчал,сказав всё взглядом.

Стоят часы уже наверно год,
А я иду,но кажется на месте.
Я помню твой в призрении искревлен рот,
И дни осенние,потеряны без вести.

А в тумбочке лежат твои перчатки,
И зажигалка спрятана в кармане.
И это есть мои достатки,
Моя запутаная жизнь в обмане.

Звезда моя,ты больше мне не светищь,
Ты грозовыми тучами укрылась от меня.
Я возвращалась,но не вернусь,ты веришь?
Замолкнет голос мой,лишь эхом прозвеня.

20/04/2011

Когда же смерть?
Когда же тишина?
Всё та же круговерть,
Борюсь з собой одна.

Прострация.Истерика.
Дипрессия.Апатия.
Моя кровать-Америка,
Тут ненависть-симпатия.

Мизантропия.Гуманизм.
И возрастает паранойя.
И пляшет рядом пофигизм,
Всё просто состоит из гноя.

Всемирный пессимизм -
Одна болезнь на всех.
И слабенький цинизм-
мой персональный грех.

Агрессия.Иллюзии.
Война за мир,и мир войне.
Убит своими ж музами,
Поэт валялся на столе

19/09/2011

Коли все застигало,
Я дивився знов на неї:
На заповстане волосся,
Кольору озерної лілеї.

На бліді,худенькі руки,
Що вчепились в покривало,
І на стиснуті вуста,
Що мене недавно цілували.

Я збирав розбиті чашки,
Я чекав її щоночі,
Та вона не поверталась.
Так мутніли мої очі.

Я дивився знов на неї,
Я не знав напевно де,
З ким сьогодні буде
І кого собі вона знайде.

Ще годину знов не дихать,
Щоб її та не збудити.
Щоб її та не злякати
Хоч так,люба...
Але я буду тебе тримати.

19.11.12

Цей холод.Ізсередини.
І страх забути все.
Чекати - це так втомливо.
Надія - все мине.

Це дивне відчуття,
Коли все стало на місця.
Все добре ззовні лиш,
Всередині...Немає нам життя.

Життя - це пошук.А чого?
Не докопатися до суті.
Брехнею так смердить давно.
Питання задані.Й забуті.

Все втрачено зусиллями моїми.
Забуто все наполовину.
Хто я?Моральна крапка.
Всередині загублено дитину.

11.10.12

Вона спить із дощем,
Коли всі вікна сковані морозом,
Укрита сіреньким плащем,
Іде назустріч грозам
В обіймах забуття туманного
Спогадів перетинає океани.
Їй хочеться життя такого ж гарного,
Які дарують її сни омани.

лютий 2012

Я есть время,что раны излечило,
Я есть шрамы на сердце и руках,
Я есть та, которая любила,
Я есть ложь в моих словах.

Я - рассвет,что мы проспали,
Я - цветок,что ты не подарил.
Я - крик,что был на тонкой грани.
Я - вздох, что на губах застыл.

Я - тепло,что ты не уставал дарить,
Я - волнение, когда ты рядом где-то,
Я - игла,а ты - порванная нить.
Я - твои глаза,что полны света.

Я есть я...

2012

Лишь тень преследует меня
По улицам пустым и мокрым,
И тишина в ушах звеня
Лекарство лучшее и доктор.


Я научилась быть к тебе глухой,
Я научилась прятать боль подальше,
Я научилась жить одной собой
Без лишних слов и фальши.


Так трудно стало притворяться,
Что будет всё у всех отлично.
Но мир не будет разрушаться,
И станет странное привычным.


И не откладывая жизнь до завтра,
За гранью боли веру отыскав,
Теперь наверняка я знаю правду,
Кто я такая вспомнив и узнав.

2012

Всегда,как призрак,позади,
И молча по следам твоим.
Готова я была всю жизнь идти
Мой вечно грустный пилигрим,
И руки резать о слова твои,
И пить твоё презрение,как спирт,
И скуривать остатки от любви,
Топтать,топтать и мять свой мир.
*
Мы были словно брат-сестра
И были зеркалами от друг друга.
Мои глаза-земля,твои-вода,
А вечность нам была подруга.
*
Но слишком мы отчаяно любили
И слишком глубоко страдали.
Себя в себе мы попросту забыли,
Друг друга просто потеряли.

13.11.11

Оставь меня и сердце рядом положи.
Хотя не надо-забирай остатки,
А я тебе взамен всю боль и море твоей лжи,
Ещё немного слёз.Тебе наверно гадко?

И нет не всё!Держи осколки от мечты!
Тебе пускай теперь кромсают душу.
А вот и сны, где ты,и ты...и снова ты!
Да выбрось дрянь,ты слей их в лужу!

И да!Воспоминанья!Все сожги к чертям!
Они нам не дадут спокойно жить!
Но только осторожно,всё по дням,
Ведь я не научилась правильно любить!



Всё забирай!

Оставь лишь пару перьев своих крыльев,
Оставь свой взгляд и пару поцелуев мимолётных,
Тепло обьятий,что прикрыты время пылью.
И краску,чтобы полос нарисовать две взлётных.
мне...
Тебе...

13.11.11

Как тяжело, когда плюют мне в спину,
И кроме маски только видят пустоту,
Когда мои слова затаптывают в глину,
И разрывают на куски мою мечту.

Невыносимо видеть ложь, одету в правду,
Что мне с улыбкой на тарелке подают.
Я отдаю почёт немому стаду
И тем, кто мне мозги мои клюют.

Я ненавижу страх быть осуждённой,
Непонятой, обиженой, забытой,
Страх от всех быть отчуждённой,
Презрительными взглядами убитой.

Я не люблю быть против всех,
Но не люблю и быть со всеми.
Я не люблю сарказм,ехидный смех.
Я не люблю себя,на самом деле.

3.10.2011

Сквозь пустоту в никуда,
Сквозь жизнь и к концу,
Сквозь страх мчусь туда,
Где будет смерть мне к лицу.

Меня не поймут,лишь осудят,
Ударят в спину своими словами,
Не вижу, не знаю, что будет,
Цепляюсь надеждой,слепыми глазами.

И поезд в один конец безвозвратно
С одним пассажиром по рельсам
Стучит так, как сердце, приятно.
Последнее слово за мною…Надейся…

23.06.2011

Можеш сидіти і далі у цій кімнаті сірій,
Можеш чекати вічність на відчинені двері,
Твоя любов,твоя надія,більш не вір їй.
Спостерігай і далі,як дні повзуть по стелі.

Можеш до крові бити руками у стіни,
Ламати замок,вихід собі пробивати назад.
Та чи прийдуть до тебе так зміни?
Досить нове прокручувати на старий лад.

Ти не помічаєш одного-вікна за твоєю спиною,
Де світло,повітря й незвідане нове життя,
Боїшся ти впасти,боїшся ти знову бути самою,
Боїшся ти знов закутатися в туман забуття.

Стрибай,якби високо ти не забрався,
Стрибай,хоч не відомо,що знизу чекає.
Стрибай-ти все своє життя здавався.
Стрибай-лиш те що падає-злітає.

17.06.2011

Слова тут зайві і зайвії думки,
Ніхто тут правди не побачить.
Складаються пусті слова в рядки,
Немає сенсу,нічого і не значать.

Я бачила-тепер сліпою буду,
Я чула-тепер слова лиш звук,
Замовкну й образи всі забуду.
Лиш дай відчути серця твого стук.

Згоріло небо-тепер очей моїх не видно.
Там була правда,яку сама не знаю.
І більш в житті нічого не потрібно,
Лиш погляд той і чашка із лимоном чаю…

5.06.11

Когда пал его верховный Бог,
Когда смысл жизни канул в Лету.
Он больше быть собой не смог,
Он убежал, не получив ответа.

Он убежал туда, где нет её дыханья.
Где взгляд её не потревожит больше,
Где нет и слов, одно молчанье,
Где мотыльки живут подольше.

Где звёзды стали ближе,
Где грусти нет и её слёз не видно.
Где опустилось солнце ниже,
Где и не больно,и не стыдно.

Где исчезают тени, один свет,
И лучи солнца не коснуться её кожи,
Где всё вместе, но ничего и нет,
Где все разные и все похожи.

10.05.2011

Пускай молчат о смерти те, кто с нею не встречался.
Пусть не страдают, кто никогда и не влюблялся.
И смейтесь те,кто горя не видал людского.
Кто страха в жизни не чувствовал немого.
Пускай рыдают,кто не встречал рассвет,
Кто ничего не спрашивал, но получал ответ.
Пускай уходят,вспомнить нечего кому,
Жизнь кто не дарил свою ей или ему.
Любите те, сердце кому по жизни дано,
И несмотря на то,что там зияет рана.
Любите человека вопреки, а не за что-то
Пускай гадости кричит вам в спину кто-то.
Пускай останутся в тени все те, кто не прощает,
Кто ранит душу, в сердце бьёт и обижает.
Любите и не просите ничего взамен,
Ведь любовь - это дар наш, а не обмен.

22.04.2011

Непостежимое останется непостежимым для меня.
Я лишь одна из миллиардов слепых душ.
Мне стало б скучно жить,на всё ответ найдя,
Или сорвав уж наконец желанный куш.

А ведь вопросов сотни,миллионы без ответа,
И сети странных мыслей в голове.
Зачем была во сне я в платье белое одета?
Зачем поверила людской придуманой молве?

Зачем придумал себе людской род любовь?
И почему мы так в любви глупы?
Столетьями через неё лилась рекою кровь,
А мы все так остались же слепы.

Зачем мы сами создаём себе проблемы?
Ведь проще в этой жизни всё намного.
Кругом придумана беда и создана дилема:
Быть разгильдяем иль заповедям следовать строго.

Зачем мы осуждаем тех,кто не подобен нам?
Ведь каждый вправе сам идти своей дорогой.
Что не по нраву нам,мы отправляем в хлам,
Пропитывая эту жизнь насквозь тревогой.

Зачем притворяемся мы другими?
Зачем страдаем,плачем и уходим?
Зачем жизнями мы жертвуем своими?
Всё повторяется,но так ответ и не находим.

10.04.2011

Я смешиваю слёзы с алкоголем,
И закрываю боли дымом сигарет.
А мне всего лишь стать бы морем,
А мне б родиться заново на свет.

Устала я от этих слёз, обид,
Печаль мою изьела душу до конца.
И мой пугает в зеркале уставший вид
И своего совсем не узнаю лица.

Я так пыталась быть с собой на "ты",
Но снова себе же в споре проиграла.
Разрушила свой мир,оставив лиш мечты.
А ведь что будет так, я раньше знала.

Уходят те,кто был со мною рядом,
Кто улыбался мне,когда я злилась,
И мир теперь мне кажется разладом,
С ушедшими ведь глупо не простилась.

Так встану я и вспомню всех,
Которых в жизни я успела потерять.
Я всё прощаю и отпускаю тех,
Кто рядом больше не хотят стоять.

20/03/2011

Втонуло сонце у моїх очах,
Там незаповнених емоцій бездна.
Немає більше сенсу у моїх словах.
Мовчить душа,мовчи навіки,сестро.

Проходить час крізь волосся пшеничне
Холодними руками вітер серце зупиняє.
В моєму світі буде все для мене вічним.
Страждання? Біль? Таких я слів не знаю.

І подих кожен пробігає шепотом по шкірі,
Не розчаровуюсь я більше - нічого не чекаю,
Залиште мене тут, в мовчанні моя віра.
Одна за одною сторінки життя перегортаю.

І тут настільки ясно,що нікуди сховатись,
Я в кулаку тримаю гнів,образи й почуття.
Немає тут землі й руками неба не дістатись.
Тут сни і мрії перетворюються у життя…

8.03.11

Я вам не вірю,це все брехня!
Всі ваші посмішки і поцілунки.
І я втомилась бачить це щодня.
Ви неживі,ви,як дешевії малюнки.

Слова без змісту,а правда вся в очах,
Я знову прикидаюся сліпою і німою.
Якби ж,якби ж усе було в моїх руках,
Усе б змінила,якою б не було ціною.

І кожен маскою свої скелети приховає,
Хтось тупість й слабкість,може страх,
Байдужість,біль і ненависть,хто знає.
Лиш не ховається за ними вільний птах...

03.03.2011

Не боюсь я смерті,
Життя боятися потрібно,
Де посмішки з облич всі стерті,
І кожен лиш працює плідно.

Я не боюся мертвих,
Лише живі мені завдати болю можуть.
Боюся я німих і впертих,
Боюсь думок,що душу гложуть.

Я не боюся гніву,
Боюсь я лицемірства,
Коли мені дарують усмішку фальшиву,
Але в душі у них лише презирство.

1.03.2011

Все фальшиве навколо,
Все однакове і пусте,
Все це замкнуте коло,
І мій гнів все росте.

Все огидно красиво,
Роздутий гламур,
Все тут надто мінливо
В світі безмозких і курв.

І ніхто вже не буде собою,
І душі не покажуть вони,
А живих тут затопчуть у гної,
Виживають лише брехуни.

Розуміють мову грошей,
Розуміють пафосну мову,
Тут ненавидять сірих мишей,
Що не в змозі підтримать розмову.

Ти для всіх тут чужий,
Ти нікому тут непотрібний.
Як?ТИ все ще живий?
Ти їх, любий,просто не гідний.

21.12.10

Пам"ятаєш мої очі,
Коли ми вперше зустрілись?
Пам"ятаєш їх у тїї ночі,
Коли ми від світла вікон грілись?

А чи живуть у твоїм серці
Сто тисяч пролитих сльозинок?
Чи все ще воно б"ється,
Коли дивлюсь на тебе з неживих картинок?

І ти,напевно,не впізнаєш
Ту дівчинку,котру колись любив.
Тепер її ти зовсім і не знаєш:
Для неї не існує мрій і більш немає див.

А в дзеркалі щось незнайоме.
В очах не знайдеш більш життя,
Не відчуваю щастя,болю,втоми,
Чекаю я лише на забуття.

І я ж не скажу більш нікому,
Я краще збережу в собі,
Що ще жива я тільки тому,
Бо все присвячую тобі.

22.11.2010

Хочу забыть весну,
Хочу забыть и лето,
Хочу навеки я уснуть
Вот так вот раз и нету.
Зимы последний месяц
И день двадцатый сентября,
И дней последних десять
Пустых,холодных без тебя.
Запомнить:не вернёшься,
Забыть твои глаза.
Ты больше никогда не прикоснёшься,
Ведь будет всё,как ты сказал.
Сказал,чтоб не звонила,
Сказал,чтоб не писала,
Навеки чтоб забыла,
Как будто и не знала.
Стереть всё с головы,
Перезагрузить программу,
Забыть всё о любви
И всё,что было с нами...

23.10.2010

Коли довкола темрява,
Час берегти вогонь,
Час обирати ближнього
Й відігрівать теплом долонь.

Коли довкола темрява,
Час з неї виділятись,
Час все почате завершити
Й в єдине ціле нам зібратись.

Коли довкола темрява,
Більш нічого чекати
І нікому жалітись на життя.
Час діяти, а не згнивати.

Коли довкола темрява,
Єдиний вихід-не мовчати,
Не йти по п"ятам за всіма.
Час змін, час бунтувати.

29.11.12

А більш писати нічого.
За вікнами зима.
Нічого нема вічного,
Крім відчаю і дна.

Немає нас й не було.
Здається,вигадали все.
Мене то вліво-вправо гнуло,
То знов назад мене несе.

Я знаю,що робити варто.
Я знаю тисячі шляхів.
Тепер відкинуть треба жарти-
Живем без сенсу декілька років.

27.11.12

Тот же сценарий:
Нервный мужчина,
Жёлтый фонарик,
Проходящая мимо машина.

Как до смешного нелепо,
Всё вокруг происходящее,
Я снова следую слепо,
За мимо меня проходящими.

Ночь снова без сна,
Вторая кофе кружка,
Нащупываю камешки дна,
а рядом тень-подружка.
4.10.12

Годинник більше не стоїть.
Історія складається із вчора.
І головний суперник - час,
І та всередині потвора.

Ти ніби сірий кардинал:
Воюєш ти лише з собою.
Все буде завтра,а сьогодні?
Сьогодні ми не станемо до бою.

Сьогодні ми впадем в депресію,
А завтра буде маса справ.
Коли ж час жити буде?
Час йшов, але куди - не знав.

26.12.2012