Дивний хлопець
із сумними очима
дивиться крізь мене,
ніби я й не людина.
Повз потяги цокотять
у ритм його серця.
Ліхтарі миготять
і звуків ламаються герци.

Дивний хлопець
із сумними очима
Не знає дат і не знає,
котра година.
Чорне пальто
і розтягнуті джинси
тільки усмішка
збереглась
із самого дитинства.

Дивний хлопець
із сумними очима...

29.12.12

Він пише вірші
Не мені й не для мене,
Збирає у чашку дощі
І не мені варить каву.

Він смажить млинці
Не мені й не для мене.
А я ношу у сні
Картаті його сорочки.

У нас погляди різні,
Хоч і зелені.
Він складає казки
Не мені й не для мене.

28.12.12

Ми замовкали, коли лунала музика,
І говорили, щоб тишу поламати.
Щодня в метро з тобою мріяли,
Щоби ніколи й нікого не втрачати.

22.12.12

Сніг сховав ще глибше несказане,
І морозом покрились вуста.
У вузли повкладалось розв'язане,
І загрузли в зимі всі міста.

Ми писали листи в невідомість,
Вічність їх повертала назад.
Ми позбулись історії, а натомість
Все заграло у нас на свій лад.

У кишенях сховалися руки,
Рівним кроком ламались сніги.
Перетворювались люди у штуки-
Ми з тобою жили, як могли.

5.12.12

Коли все застигало,
Я дивився знов на неї:
На заповстане волосся,
Кольору озерної лілеї.

На бліді,худенькі руки,
Що вчепились в покривало,
І на стиснуті вуста,
Що мене недавно цілували.

Я збирав розбиті чашки,
Я чекав її щоночі,
Та вона не поверталась.
Так мутніли мої очі.

Я дивився знов на неї,
Я не знав напевно де,
З ким сьогодні буде
І кого собі вона знайде.

Ще годину знов не дихать,
Щоб її та не збудити.
Щоб її та не злякати
Хоч так,люба...
Але я буду тебе тримати.

19.11.12

Цей холод.Ізсередини.
І страх забути все.
Чекати - це так втомливо.
Надія - все мине.

Це дивне відчуття,
Коли все стало на місця.
Все добре ззовні лиш,
Всередині...Немає нам життя.

Життя - це пошук.А чого?
Не докопатися до суті.
Брехнею так смердить давно.
Питання задані.Й забуті.

Все втрачено зусиллями моїми.
Забуто все наполовину.
Хто я?Моральна крапка.
Всередині загублено дитину.

11.10.12

Вона спить із дощем,
Коли всі вікна сковані морозом,
Укрита сіреньким плащем,
Іде назустріч грозам
В обіймах забуття туманного
Спогадів перетинає океани.
Їй хочеться життя такого ж гарного,
Які дарують її сни омани.

лютий 2012

Я есть время,что раны излечило,
Я есть шрамы на сердце и руках,
Я есть та, которая любила,
Я есть ложь в моих словах.

Я - рассвет,что мы проспали,
Я - цветок,что ты не подарил.
Я - крик,что был на тонкой грани.
Я - вздох, что на губах застыл.

Я - тепло,что ты не уставал дарить,
Я - волнение, когда ты рядом где-то,
Я - игла,а ты - порванная нить.
Я - твои глаза,что полны света.

Я есть я...

2012

Лишь тень преследует меня
По улицам пустым и мокрым,
И тишина в ушах звеня
Лекарство лучшее и доктор.


Я научилась быть к тебе глухой,
Я научилась прятать боль подальше,
Я научилась жить одной собой
Без лишних слов и фальши.


Так трудно стало притворяться,
Что будет всё у всех отлично.
Но мир не будет разрушаться,
И станет странное привычным.


И не откладывая жизнь до завтра,
За гранью боли веру отыскав,
Теперь наверняка я знаю правду,
Кто я такая вспомнив и узнав.

2012

Коли довкола темрява,
Час берегти вогонь,
Час обирати ближнього
Й відігрівать теплом долонь.

Коли довкола темрява,
Час з неї виділятись,
Час все почате завершити
Й в єдине ціле нам зібратись.

Коли довкола темрява,
Більш нічого чекати
І нікому жалітись на життя.
Час діяти, а не згнивати.

Коли довкола темрява,
Єдиний вихід-не мовчати,
Не йти по п"ятам за всіма.
Час змін, час бунтувати.

29.11.12

А більш писати нічого.
За вікнами зима.
Нічого нема вічного,
Крім відчаю і дна.

Немає нас й не було.
Здається,вигадали все.
Мене то вліво-вправо гнуло,
То знов назад мене несе.

Я знаю,що робити варто.
Я знаю тисячі шляхів.
Тепер відкинуть треба жарти-
Живем без сенсу декілька років.

27.11.12

Тот же сценарий:
Нервный мужчина,
Жёлтый фонарик,
Проходящая мимо машина.

Как до смешного нелепо,
Всё вокруг происходящее,
Я снова следую слепо,
За мимо меня проходящими.

Ночь снова без сна,
Вторая кофе кружка,
Нащупываю камешки дна,
а рядом тень-подружка.
4.10.12

Годинник більше не стоїть.
Історія складається із вчора.
І головний суперник - час,
І та всередині потвора.

Ти ніби сірий кардинал:
Воюєш ти лише з собою.
Все буде завтра,а сьогодні?
Сьогодні ми не станемо до бою.

Сьогодні ми впадем в депресію,
А завтра буде маса справ.
Коли ж час жити буде?
Час йшов, але куди - не знав.

26.12.2012