Вітер погас,
Зорі ясніють.
Вимикни час,
Я буду сильна.

Буду чекати,
Скільки потрібно.
Тобі то начхати..
Мені що робити?

Я теплим дощем
Заллю свою душу,
А тіло плащем
Прикрити я мушу…

Навіщо? Не знаю..
Так треба, напевно.
Я тихо щезаю
Десь там біля тебе

Потреба в тобі,
Тебе необхідність.
Як в тихій мольбі
Не втратити гідність?

Як поруч з тобою
Не щезнути зовсім?
Із неба сльозою
Розтанути в осінь.

Тобі не потрібна?..
Тримаєш навіщо?
Якщо необхідно,
Знайдеш по-рідніше.

А може знайшов?
І не хочеш втрачати..
Мене ж на замок
Посадив ти за грати..

За що так зі мною?
Пограв та і досить…
Я й досі з тугою
Дивлюся на осінь.

Навіщо давав
Мені квітку надії,
Із рук не впускав,
А я тільки раділа.

Тепер в темінь тиху
Всадив на замок.
Не чути вже криків,
Мій голос замовк…
2012

Так, я сумую до нестями,
Але вже досить цього з нас.
На серці залишились плями,
Цього не буде в інший раз.

Ти був єдиний тихий всесвіт,
А я - одна з твоїх зірок.
Таких як я у тебе безліч,
Таких я – таких мільйон.

Але для мене було раєм,
Зоріти, як одне з світил.
Тепер я тихо догораю
І покидаю небосхил.
2012