Моя маленька країна,
на карті світу...
Ще не зовсім в руїнах,
ми навіть маємо освіту.

Ця прекрасна квітка -
Вкраїною зветься...
І я вірю політична сітка
таки колись урветься.

І я буду чекати несамовитих
цих днів...
Бо навіть політиків сердитих
можна загнати у рів.

Але найбільша проблема країни-
ментальність...
Та вихід є - обгородити мрію в стіни,
будуючи реальність.

Та мінятись мусять не лише політики,
а і народ...
Бо як помітили історики -
кожна мета варта спроб!

Чекає кожен мани з неба,
робить не хоче, але - треба.
Працювати мусить день і ніч,
бо душу запхано в суспільну піч!

Спішити жити - звичка стала...
І вже ніхто не хоче їсти сала.
їм подавай ковбаски дорогої.
Але хіба це тих зусиль стої?

Кожен хоче більше, аніж має,
а хтось більше, ніж в банк влізає.
Але життя коротке, ТУДИ не забереш.
Запам`ятаєш те, що дійсно проживеш!

На вокзалі завжди її очі сумні,
і у неї на те є серйозні причини.
Вона живе постійно рахуючи дні,
до приїзду коханого мужчини.

Кохання на відстані - річ непроста,
бо не бачиш його тижнЯми...
Не відчуваєш на лобі його уста...
І щаслива лише рідкими святАми.

Вкравши в долі щастя на вихідні,
повертати мусить з доплатою.
"Скоро весілля" - вже рік бреше рідні,
бо він ніяк не визначиться з датою.

Сьогодні знову на вокзалі вона одна,
але цього разу майже щаслива.
В серці напружено бринить струна,
а у душі з емоцій ціла злива!

Просто нарешті обрала вона,
між хвилинами щастя й чеканням.
Тепер він рішить де його сторона,
або ж все скінчиться мовчанням!