Я осінь. Вдягнути забула вінця.
Я осінь. Немає у мене кінця.
Я сонце, я в жовто-червоному птах.
Я осінь – я солод і солодко в мене в руках.
Не плачте, так краще, - по листю іти,
І значно синішає небо над тим,
Хто знає, що значить лишатись в тіні,
Побачте, як осінь запалить вогні!
Над кухликом чаю, загорнуті в шалик,
Утома в очах, з інеєм на вікні.
І синії води із небом кохались,
Зливалися, танули, стали одні.
Зупинки трамваю, я мокну, співаю,
І пританцьовую десь в глибині.
Тверезі і п’яні, мої, нездоланні,
Вогняно-займанні, осіннії дні.

листопад 2012