Я - затята! Я затято щаслива!
Бо щаслива - від кожного вдиху...
Від чекання й стрічання щоденного дива
у подяці за радість і втіху.

За піано і форте, глісандо й вібрато
чорно-білої клавіатури...
Білих - більше! Сьогодні - підкралося свято
і муркоче солодкі мур-мури )))

Чи всім, хто перший, уготована корона?
Адам, Іван Христитель, сам Христос…
За ним: Стефан в суді синедріону,
а там між варти - молодий Савло, -

ще так далеко до його прозріння!..
Ще буде шлях… У кожного він свій:
стоїть Стефан під зливою каміння –
апостол-першомученик святий.

Зразок мети, незламності і віри,
і сили духу, що змагає все!
Із позачасся шле свої офіри
до кожного, хто далі понесе

дарунок пишний імені і долі,
на третій день співаючи Христу.
І хай здобуде у Всевишній Волі,
величних справ корону золоту!

09.01.2018

Княгинин, Заболоття. Станіслав.
Історія – звитяги, устремління...
…Колись Каменяреві час настав
сколоти душу об його каміння.

Тут двічі появлялася любов:
у цім краю передкарпатських Бистриць
кохав, губив, закохувався знов
в анфаси й профілі шляхетних вилиць.

Тих почуттів юнацький шал-вогонь
розсипав іскри на холодні мури!
В прозорих вимірах недоспаних безсонь
неначе й досі по бруківці вулиць

Франкова тінь і парубоцький крок,
уривки фраз, замріяності рими…
Століття вже душа поміж зірок…
Живе кохання у найменні зриме!

«Матуся», «мама», «матінка», «мамуся»,
«моя рідненька», чи коротке «ма»…
Де б не була, за Тебе я молюся, -
на всю планету в мене Ти одна!

Мене подарувала цьому світу,
чи радше – світ мені… Безцінний дар,
величне таїнство небесного привіту,
коли ангеликом я визирнула з хмар…

Розрадиш, зрозумівши на півслові,
не дорікаючи, і лагідно навчиш…
Прости за прикрощі, за хвилювання, болі,
що завдала Тобі нехотячи.

Нехай завжди щасливий сміх витає
із уст, і серця, і душа співа,
пишаючись життєвим урожаєм
своєї доні, ластівко моя!
2016

Відень. Величний Дунай –
неба тривожне люстерко.
Осені вальс через край
у фронтових гімнастерках…

Вічна життя течія
й серед воєнного пилу:
жінка, пологи, хлоп’я…
Долі стрімке мотовило…

Стрий, Кишинів, Львів, Алжир…
Між міражів у Сахарі -
подих Карпатських вершин,
храмів заломи сакральні.

Кульман, рейсфедер, проект –
хліба насущного крихта.
Архітектурі – респект!
Та етнологія – сила!

Експедиційний запал
у полинові поліття…
Тут таки пан, не пропав!
І… двадцять перше століття…

Книги, дипломи, звання…
В колі сім’ї й на роботі,
дай же снаги, Боже, Вам
й миру на творчий неспокій!

17.09.2014

Полісся. Синь озер, задивлених у небо,
таємні русла рік, працарство пралісíв, -
не дихаєш – впиваєшся! Чого ще треба?!
Це – нині. А тоді, за молодих часів:

учитись, пізнавати, підкорювати простір –
Донбаський чорний сніг і гоноровий Львів –
енергія життя! Усе, неначе, просто -
одне велике «Я», помножене на сім…

Дружина і сини, і невістки, онуки –
вже більше ніж сім «я», - то вже родина, рід!..
…Поліського струмка весняні теплі згуки
у пригоршні черпа юнак - який там дід!

19.01.2014

О, салютує березень весні:
ламає й зносить у стремлінні кригу,
і будить першим променем на дні
з полону сну золотоперу рибку:

- О, прокидайсь, царівно, пробудись,
над синім плесом блисни, мов іскринка,
і виконай негайно,- не колись,-
усе, що забажає лиш Галинка!

- Та що я можу, - рибонька в одвіт, -
коли Вона, мов бджілка-трудівниця,
якщо захоче – переверне світ!
Свого життя – царівна-чарівниця…

І хай чи літо, осінь, чи зима:
до затишку оселі - чиста шибка…
Дочка, бабуся, мама і жона –
родині й друзям – щира й добра рибка…

Холодна ніч. Маестро Листопад
на крижаному грає ксилофоні,
валторна вітру – в такт і невпопад…
І раптом: блискавиці білих коней –

небесні вої з дужими крильми!
Ураз – усе довкола побіліло…
Так затишно в передчутті зими
під захистом Святого Михаїла.

І тепло серцю – знаю, що Ти є
Архістратигом добрим повсякчасно
для нас - дітей, онуків… Це – Твоє:
охороняти від усіх напастей...

2013

Від Львова до Луганська – сотні літ? -
орда усяка, що паплюжить мову?…
Та справжні душі гасять псевдоміт, -
спасибі Лесі й батьку – Низовому…

Луганськ і Львів – на відстані душі –
одне «Алло» - і поруч у ефірі…
І хай там що: чи сонце, чи дощі…
Мале пташа, розкрилене допіру!..

01-03.11.2013

Майстриня Осінь вишива доріжки
багряним, жовтим, срібним, золотим.
А на обличчя – нині всім усмішки:
батькам, гостям, й найперше – молодим!

Радіють всі: і молодята, й друзі –
єдиний хор на різні голоси.
Кохання й Осінь – у міцнім союзі.
І хай так буде на усі часи!

(з архіву)

Так сонячно від кожного листочка,
і що не клен – то наднове сузір’я
в буянні золота… У сповиточку
усмішка доні – сяйво надвечір’я.

Утомлено-щасливі мама й тато,
а телефоном не вгава Олесик:
«Везіть до мене! Буду з нею гратись!
Чекають Соломійку киця й песик!»

Бабусі й дідусям ізнову втіха –
пізнання світу, перші звуки, кроки…
І так було од віку, і до віку
хай буде також. На щасливі рóки!

20.10.2013

…Пожнивні, озимовані поля -
Громадить Осінь золото в копиці…
О цій порі на світ з’явилась я.
Тринадцятого. В краї Буковинськім.

Відунка Доля з розмаїття дат
чомусь обрала те чудне тринадцять.
А Жовтень-золотар ошáтив сад,
підморгує: ”Мала, чого злякалась?
То душі дріб’язкові хай тремтять,
фатальності шукаючи ознаки
у магії числа … Тобі під стать -
під силу інше: «магом» є сама ти...”

Сказав і зник веселий перелесник.
А сонце стиглим яблуком
заплуталось в гілках…
І я іду крізь осені та весни,
де кожен крок на долі терезах…

13.10.1999 (ред. 2013)

Сьогодні Осінь - з Вереснем у парі,-
іще з-під листя - натяки стежин , -
прощальні па до забуття кружляють
під полум’яну музику жоржин.

Їх в неї троє: Вересень мрійливий -
так ніжно грає в струнах павучків….
І красень Жовтень, що розкішний килим
величним жестом простеля до ніг.

Тепло і ласку, розкіш багряниці
вона приймає, та спішить туди,
де Листопад з таємної криниці
їй зачерпне студеної води…

Вона прийшла за покликом любові,
Куди й навіщо далі їй іти?
А Він – на відстані і іній в кожнім слові,
Він – для Зими кує скляні мости…

Коли ж затягне штори сірий вечір
і сон дощем постука у вікно,
Він раптом обійме її за плечі,
впаде додолу жовте кімоно…

О, лицарю! Розтали твої лати,
розсипалась кольчуга, мов пісок…

із вічності У вічність відлітають дати –
листочками життєвих сторінок….

1999 (ред.2013)

Притулитися щічкою,
обійняти за шийку...
З епіцентру Вселенною -
ритмостукіт серденька.
Наслухати за подихом,
милуватись на вії...
...В узголів'ї над ліжечком
добрі очі Марії...

03.06.2013

Зелені барви весняних мелодій
замріяли закохані дерева.
Танцюючи, красуні білокорі
дрібненькі “па” ступають кришталево.

Співає ліс. На повні груди нива
зітхає тепло в тихім надвечір’ї...
Летіла птаха. І перо згубила
на рідному Ганнусинім подвір’ї.

Слова крилаті і крилаті думи,
епітети, метафори, фонеми...
Мов блискітки на киптарях гуцульських
шикуються слова, рядки і теми…

Птахи дитинства відлетіли в ірій.
Здавалося б, давно... А може вчора?
Цвіте родина в усмішці єдиній
і так щебечуть онучата хором!..

Квітень 2001 (ред. 2013)

Коли були ми юно-молоді
й ходили, ще не взявшися за руки,
поезію спивали ми тоді
у сецесійних чарах без принуки!..

Як високо сягав тоді політ,
які у серці розгортались крила,
коли на мить завмер «вождя» болід
без постамента, на шнурку без мила –

студентська осінь, тепла й золота,
і мітингове надрізноголосся…
Щоранку: "Слава!" (страйки замість пар),
а далі: "Кава?" – що кому вдалося…

Вечірній Львів. Задимлений «Нектар»,
морозиво, духмяна філіжанка
одна на двох… А що ж тепер той бар?
Піцерія! О, примха-забаганка

у ті часи... То ж нині «Челентано» -
одна на двох… І дрібка ностальгії…
І тет-а-тет… І погляду світанок…
І -надцять літ – як мить!.. Душа зоріє…

2010 (2013)

Івченко Юлії

О! Танець лебедів… Босоніж і по кризі…
О! Хлюпніть життєдайності до дна!
Творю подяку світу, і в білій вічній Книзі
ім'я своє… У стразах далина…


Олені Герасименко

Я ніч люблю. Та укрутити лампу
У цоколь неба, бузьку, не барись!
Пірну в Дністер і вирину – за дамбу,
Хижачка-кішка…(Ой! Аж чай розливсь…)


Ксенії Озерній

Танцюють янголи рвучке сапатеадо
У галактичному півпросторі снігів…
Я кольоровим чорно-біле зв'яжу й сяду
Як на посагу. (Мулько…) Посеред вітрів!..



Любові Бенедишин

О, не забудь мене, моя любове!
Конфуцій - мертвий, зміни - «гормональні»…
І на гвіздочку німбик той терновий…
Поспи, Дитя, хоч раз, та не у стайні…


Людмилі Калиновській

Як небо у осінь за крок до зими, -
Це видиво-жінка в саду Білопілля, -
Гірчинка калини, смачна, наче сни
Про білорожеве весняне весілля…


Ірині Шушняк-Федоришин

У поета – Муза. У поетки – Муз?
Чи Музон, МузИка, чи суворий Муж?
Що робити Музі коли творить Жінка –
Мило-полуднево в ямочках «бамбінка»?
Чи вино в бокалі, чи на каві пінка,
При сусідській спальні затоненька стінка?..
А якщо в поетки - муж сопе-хропе?
Де ти, мій Музоне, мій Музико, де?!..

20.02.2013

Валерію Хмельницькому (01.02.2013)

Вивчаю класику, модЕрнове бароко
І маньєристом хочу бути неодмінно!
У шахи граю. І м"ячі з підскоку
У баскетболі кидаю відмінно.
Життя – лінійно, по спіралі чи по колу…
Пишу пародії, коментарі та прозу:
«Прикольно», ти «прикинь» – ото Волошин
у Коктебелі назбирав мімозу…


Івану Гентошу

Ще – на Землі! Іще і досі з нами!
І не дає забути про "двадцятку"...
Пародії його і епіграми,
Вірші та проза – зажди у «десятку»!


Олені Балері

Болеро, балерина, Балера…
Переклала і Спенсера й Кітса:
Все шукають серця кавалери,
Й очі милі. У нас, по-вкраїнськи.


Семену Саннікову

МарнОту всю: чи бути, чи не бути?
Куди пливуть ямбічні кораблі?
Це Саннікову лиш дано збагнути
На зниклій, чи захованій землі…


Івану Редчицю

День у день Він кує
і чеканить слова:
У Висоцького є
тепер мова нова!..


Гарріо Сидоріву

- Лімерики з Америки?
- Та ні, ж бо, з України! –
Склада дотепний Гарріо
Для нас як для родини…
Вимогодоброзичливі
Він шле коментарі,
Не сплять поети й критики
Ні вдень, ні до зорі…


Низовим Івану і Лесі

Ні головаті голови колгоспів,
Ні критикани смішно-безголові
Не зіб'ють з курсу дуетоголосся
Івана Низового і Лесі Низової.


Мирославу Артимовичу

Чи Миро-Слав, чи Славо-Мир –
Імення каже: «Мир Вам прославляти,
Й у мирі жити». Щастя ж еліксир
Із миром у душі ще відшукати…


Роксолані Вірлан

Чароказки дивослово
розмережано чутливе.
Роксолановірланово…
Закорінене у диві…


Богдану Манюку

Манить Манюк наче факір
у дивну ніч, у сяйво зір…
А Літописці-ліхтарі
іще живі... Ми ще живі!...


Схимниці Рудокосій (01.02.2013)

Рудокоса Схимнице, рудокоса!
Чи узута ти, а чи боса,
Чи на шпильках ти, у пуантах
А з – під ніг в усібіч діаманти…


Володимиру Сірому

На березі безмежної ріки,
У серденьку безкрайньої любові…
Пливуть фрегати, яхти, літаки
По небу, по ріці, морях, у слові…


Сергію Гупалу (усмішка на вірш «Зайцюх»)

Прибіг зайцюх. Побіг зайцюх.
столОчив геть увесь вівсюг!…
А я стою, німий, оглух…
Чомусь намок внизу кожух…
Наївся вівсюга зайцюх
І хижо зирить із-під вух
Біжу у місто я щодух…
Не здожене мене!.. Ух! Ух!


Редакції ПМ

Це не миттєва акція
«відчинених дверей» -
Пеемівська редакція
Гарує день у день.
Настійливо і лагідно
Підтрима новачка,
А хулігану-зраднику
Задасть і тропачка.
Вже без хвилин Пеемівських
Не можем ані дня,
Пеемівська Редакція –
Найближча нам рідня!

*****

Якщо когось забула,
Чи щось якось не так,
Включайте разом гумор
І коментарський смак!.. :)

Усміхніться
у приховану камеру!
15-16.02.2013

Природи вічної законам
вже вкотре б’ють і б’ють поклони
співці, поети, музиканти –
і… відшліфовують таланти:

«О! Перший снігу! Перший цвіте!
О! Перший колосочку жита!
О! Знов осінній листоквіте!..»
Із року в рік. І так – століття…

І так епохи і віки є…
І буде так - допоки світу!
Ачей горітимуть не всує
серця митців?… «Многая літа!»

2008 (2013)

…Зламався спис, урвалася попруга,
впав Лицар із коня – важка йому кольчуга.
Впав – і не вмер, а так хотів умерти
від сорому. Поразка – навіть гірше смерти…

Гудів турнір – вітали переможців!
Лишень Вона одна сиділа сумно в ложі…
Тоді прийшла, обтерла його рани
і вклала відпочити на м’які жупани.

- Ти – Лицар мій, - у славі чи поразці…
Хай у житті усе не зàвжди, як у казці, -
устань і йди – підкорюй видноколи!..
(Буджу я «лицаря», щоб не спізнив до школи )…