Мої слова несказані,таємниця.
Непролиті сльози,-
смуток з глибини пізнання.
Ти знаєш дощ і сніг,
дахівки мокрі.
Тиша,згорає мить як свіча
і кожен квант життя в останнє.

давай поглянемо крізь час
зустрінемось знову очима
хоча пролягає між нас
безмежність незборима
ось ти ще така молода
твій погляд наївно-мрійливий
мені уже важко згадати
яка ти тоді щаслива.
а я ось росту над собою
вростають кайдани у рани
та хочу зустрітись з тобою
знов, може собою стану.