О, світе
О, світе Божий! Нащо Твоя велич?
Щоб згіркла і зігнулася в сльозах?
Хто знову йде дорогою Твоєю?
Кого пустив Ти нищити Себе в літах?
Минає все: міраж слабкого щастя,
Страждань дітей Твоїх розпаччя золоте,
А Ти згинаєшся і двері відкриваєш,
Тим, хто забули, що покривдили Тебе.
Як важко дихати, коли ледь б’ється серце,
Коли на крові ще раз квіти зацвіли.
Хто бачить Тебе вчора і сьогодні
Махнув на все б рукою… тільки б коні запрягли.
Ти плачеш, засинаєш і не бачиш,
Як Твої ріки щедрі обміліли.
Тобі так легше, коли спиш? Хто знає…
В спіралі часу Твої душі обмаліли.
Вже зникла велич почуттів і націй,
Не так уже оспівується їх,
Бо Твоє серце вже слабке і плаче,
А мусить воно битись для усіх.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --