Нема нічого кращого на світі
Ніж рідний той куточок на землі,
Де виріс ти, де босими ногами
Топтав не скошені ще трави.

В твоєму серці лишаться назавжди
Ті ніжні й роботящі руки мами,
Той дім, де с кожною годиною
Ставав ти справжньою людиною.

О, рідно земле, Україна,
Тут проросло наше коріння,
До тебе ввібрали любов
Із материнським молоком.

Поезія – це вільне слово
І слово житиме завжди,
Не було і не має влади,
Якій би підкорилось ти.

Як не старались можновладці
Зламати волю піснярів,
Заковували у кайдани і засилали у Сибір,
Вони стояли на своїм.

І наш Шевченко, з кріпосного роду,
В своїх немеркнучих віршах
Повстав проти катів народу
І кликав волю миром відстоять.

І Пушкін і Адам Міцкевич,
Володарі думок і почуттів,
Залишили нащадкам слова велич
Для всіх народів і віків.

І цей потік не зупинити,
Не приховати, не змінити
І в цьому, мабуть, сила слова,
Правителі підуть – поет ні коли.