Вечір добрий, добрі люди!
Носить літо чари всюди,
А на хутір ще й багато…
Жінка ж мусить чаклувати:
Чоловіче, орле сизий,
Надто компа не вилизуй,
Не стогни серед пропащих,
А поглянь на мене краще.
Де ти бачив іншу жінку,
Щоб пахтіла, наче шинка?
Чи ти мав куму гарнішу,
Ще й таку, що пише вірші?
Мій козаче, коню карий,
Комп тобі борщу не зварить,
Не вмокне в часник галушку,
Не шепне тобі на вушко,
Не обійме, не пригріє,
Тільки жінка – справжня мрія…
То ж без «ехів» і без «охів»
Повертайся до Солохи!

Парасю, голубко, найкраща сусідко,
Чогось тебе, люба, давненько не видко.
Наш хутір зітхає усім чоловічим -
А що їм без тебе? Зайнятися нічим…

Вертайся додому із цього ПМу!
На хуторі виникла прикра дилема:
Або повертаєшся, або чортиська
Сюди за тобою притягнуть Ониська!

Коли чоло проїли думи,
Бери слив’янку, йди за кумом.
Сальця, м’ясця візьміть потроху,
І гайда в гості – до Солохи.
Солоха наша - відьма відьмам,
Усі пристріти зніме притьмом.
Пошепче й скаже, зливши воду:
«Лихий тобою верховодить!»
Поза рамено сплюне тричі...
«Та ж усміхнися, чоловіче!»