•  ***

На твоєму балконі ще пахне осінніми соками,
навпіл різаним яблуком, листками до відчаю змоклими.

•  ***

Усю мужність – в набій!
Уже сурми заграли до бою.

•  ***

Залишив свої автостради,
в домівку стару на пораду

•  ***

Будь як природа – простий і святий.
Спрагло і ніжно із вуст її пий,

•  ***

За торжеством чужих містерій
ти підглядаєш через двері

•  Дивакуватий

Ти не любив анотацій,
кимось означених меж,

•  Моєму сину

Сокровенне у ній збережи,
щоб ти міг з її вуст причаститись

•  ***

Палали священні бандури,
а черга косила тіла.

•  ***

Ми удвох літували останніх три літа,
ми удвох забували міста.

•  ***

Жадаєш високих і пафосних слів,
запевнень, що ти єдиний,

•  ***

Не ризикуй своїм міокардом.
Я – поза рядом асоціацій.

•  ***

Сиди, моя пташко –
насипали кашки,

•  ***

О, ГОСПОДИ, дозволь мені сказати,
да так, щоб аж глибинне ворухнулось,

•  ***

Ти не бачиш мене,
хоч проводиш зі мною всі дні.

•  ***

Зверхньо топчеш юний хлопче
найщиріше і святе.

•  ***

Нема ні болю, ні жалю.
Лиш світлий смуток на прощання.

•  ***

Така розпатлано-тендітна,
як квітка маку степова.

•  ***

Вам нестерпно закортіло
погортавши вічну душу

•  ***

Ти казав, що кохання — розвага,
як їзда на розгнузданих конях.

•  ***

Тобі назустріч крізь мрійливу
туману хвилю над лугами,

•  ***

Знову осінь,
знову дощ пересипається сльозами.

•  ***

Я спокою муз не порушу
у тихій майстерні Митця

•  ***

Як дивно, нічого втрачати -
в житті нічого не знайшли.

•  ***

Білі хмари впали на сади.
Місто у зеленому полоні.

•  Українці

Це одвічне бажання – засіяти поле,
щоб зерно поверталось землі

•  ***

Зупинитись. Ввібрати простір
і наповнити світлом серце.

•  Пошук себе

Поки визначиш власні обриси
і наповниш їх справжнім змістом,

•  ***

Це легке павутиння, як втіха остання,
як відроджене щастя на мить,