Те, що робить мене людиною
Це навіть не розум – вінець особистості,
Не слава, не моя приналежність до вічності
І навіть не цноти що рахують по кількості.
Не мої ідеальні риси матері,
Не рахунок у банку, на футбольнім полі.
Є єдиний показник що напевно варто
Розглядати, як людяність істинну -
Це реакція на страждання ближнього.

2013 р.

так он воно як виглядає насправді
бути твоєю Мальвою Ландою
самотньою хоч тобою й коханою
в журбі живучою на променаді
жаданою до болю та цнотливою
а якщо забагнеться то жрицею
вимріяною вночі ностальгією
сльозою Божою по правій десниці
музою що тобі одному належить
мертвою коли тобі зручно
живою?
залежить
від настрою твого чи пори року
сонною на твоїх руках
свіжою у твоїх думках
царицею… на смітниках

ти як камінчик
застряг поміж пальцями моїх років
натираючи кров’яні мозолі пам’яті
заважаючи бігти до цілі
легко вільно
без думок про дискомфорт
залишивши все минуле
без болю роздумувати
про вищі речі
ти камінь наріжний
що не відпускаєш мене літати
силою свого тяжіння
розтрощивши мої мрії
вимушуєш твердо стояти
в реальному земному світі
і йду я кульгаво
зосереджено мислячи
про буденні справи

2012 р

что наполняет пустоту одиночества?
пронизывающая боль души, разочарование
неоправданных надежд?
чувство величественной псевдо уникальности?
Богооставленности?
отчаянье, звенящая немота вселенной
приводящая до крайнего исступления, ощущения тления
осознание своей малости
нищеты прикрытой смертью из
изобретенного человеком нереального мира
в лучшем случае состоящего из плюшевых мишек
а в крайности – из потуг вымыслить чувственный
заменитель реальности
одиночества

2012