Із вітром на плечі

Мені б із вітром на плечі
Полетіти б в далечінь.

Щоби мчати і не знати:
Завтра жити чи вмирати.

І високі гори, полонини
долонями б зачіпити.

Зірвав би вітер колосся,
і заплів б мені в волосся.

А океанський трамонтан
Нам б спочити не давав.

Носив би по тих вежах,
що водам усім належать.

А ми б неслися усе в даль,
і зайшли б до місяця на чай.

Поговорили б з ним про те,
як сонце час його краде.

Відвідали б зóрей галерею,
Ох і захопилися б ми нею.

Ті твори нічки-феї без ціни
підніс би вітер вмить мені.

Та так все далі летючи,
Не помітили б з ним ми.

Коли ранок навшпиньки́
Підікрався тихо до землі.

Закінчилась б казочка моя,
Зникла б раптом мов мара.

Але вже потім знов вночі
Полечу я з вітром на плечі.

Ти втратила свій світ.
Він на очах твоїх згорів.
Понісся дим у небеса-
Ти залишилася сама.

Ні спогадів тепер, ні мрій
Лиш жагучий серця біль,
І слова здавалося тобі
Зникли в твоїй голові.

А душу твою Він украв
І сво́є "Я" у ній сховав.
Тобі залишилось лиш
Без надій дивитися у виш.

А небо барвами палало,
Мов усе про тебе знало
І кривилось, і стогнало..
А потім... тихо заридало.

І сльози капали в долоні,
І оживали спогади твоі,
І на мить ти усміхнулась.
І в минуле повернулась.

Ах, як чудово все було,
Як кохання у тобі жило,
Як ти мов орлиця літала
І мрій степи ти підкоряла.

Як в обіймах ти губила,
Що від світу натерпіла.
І в сірих тих його очах
Гордість падала у прах.

Та щастя вічного нема
Його слова були брехня
І ти завершила політ.
Ти втратила свій світ.

Україно!Вставай,годі терпіти!
Ти юна,тобі ще жити і жити
А ти сумно руки опустила,
бо настала тяжкая година

Душу твою люди злї продали,
а мову камінням закидали
Не чути спі́ванок дзвінких-
Чутно брехню москаликів отих.

Та згадай себе в далекі роки
Як мужністю горіли щоки
Як славне, мужнє козацтво
Захищало твоє багатство.

Згадаймо, як від них поляки
Під Пиля́вцями тікали
А під великим Зборововом
Молили про договір.

Та скінчилась тая слава-
Країну вкрила чорна хмара
За проклятим Вічним миром
Тебе насильно поділили.

Ох, і тяжко мати заридала:
Фільварками дітей вбивали
Та ти все ж не здавалась
І мужньо тому опиралась.

Відважні Гонта й Залізняк
Боролися за тебе так
Що мільйони різали за ніч
Були із смертю віч-на віч.

Та вкотре знову розірвали,
Родючі землі потоптали
Та люд тоді теж не мовчав
Права свої він захищав.

Та й кріпацтво скасували
Трохи нені щастя дали
І відродилася культура
Серце твоє лишила туга.

Талановиті мамині сини
Всяко славили її.
Але біда не забарилась
І до мови підступилась.

Війна Перша загриміла
Багато крові ти пролила
За тебе, мамо, під Крутами
Юнь молодість згубила.

Стало чути звуки гармат
Знову бій тебе чекав.
І німці край окупували
Їм служити заставляли.

Та відомі всім ОУН-УПА
За тебе не на життя
А на смерть дику стали
В тюрмах віку доживали.

В час рад ,краю,пережив
Утиски й репресії синів
Та ти гордо не здавався
І суверенності дождався.

Тепер ти, мамо, вільная
І головне-будь сильною
Бо ж нам Усім потрібна,
Наша рідна Україна!


2013

Тендітна, ніжна панна
У зеленому вбранні
Квіткову косу заплітала:
Її чекають на землі.

І метушилась, і співала
Лунали дзвінко ті пісні
Весна фарби підбирала,
Аби її запам*ятали всі.

Потім проліском махнула
Сонце шлях ій осяйнуло
І до нас вона прибула.

Землю ніжкою торкнулась
Й все навколо ожило-
А панна радо усміхнулась.


2013