Ти поруч, коли наснишся,
Вдивлявсь в перехожих пильно.
Безвинний ставав сильніше,
Коли почувався винним.
Ти поруч. Так думці краще.
Мереживо снігу – спідня.
Бо злидар стає багатшим,
Як не відчуває злиднів.
Ти поруч. Хай у мовчанні,
Що з кожним днем все тихіше.
Самотній стає коханим,
Коли про кохання пише.

Втішаться сном вертепи,
Місяць скотився в Сонце.
З неба на землю й в небо
падають сніжні кльоцки.
По крижаній клейонці
стелиться сніг далебі.
Місяць – немов би Сонце
в чорнім нічному небі.
Втішитися вертепом
і загубитись в Сонці.
З неба на землю й в небо
сипле сніг. Без емоцій.

Вишкіл усамітнення,
Витримка у розпачах.
Буть коханню відданим,
Буть коханню родичем.
Серце розпанахане,
Зорі й сонце – придане.
Буть коханню янголом,
Буть коханню відданим.
Щастя кимсь зоставлене
щирістю наділене.
Буть коханням бавленим,
Буть коханню відданим.

В свята не працює пошта…
Заклеїв конверт язиком,
А в ньому сторінка із зошита,
Там пісня, чи, може, псалом.
Зачинена в свято пошта…
То як же відправить листа?
Там рими скуйовджені прожитим
й підстрижених пасм буття.
В свята не працює пошта…
Відправити як псалом?
Спокутуючись власним коштом
в коханні забив чоло.
Зачинена в свято пошта…
Не сталось відправить листа.
Тебе забуваю потрошку,
Бо… пошта не робить в свята.

- Куди ти йдеш?
- Туди, де ждуть,
щоб Сонцю завжди бути вірним.
- Куди ти йдеш?
- У дальню путь,
туди, де не буває зимно.

- Куди ти йдеш?
- Йду до тепла,
де ждуть мене і щиро вірять.
- Куди ти йдеш?
- У світ добра,
де щастям сповнені вітрила.

- Куди ти йдеш?
- До тебе йду!
Я не втечу від тебе більше!
- Навіщо йдеш?
- Щоб поруч буть,
щоб стать до Сонця трохи ближчим.