Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:

Джерело у слові

Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
А в тихій мові, де немає болю.

Рядки лягають, наче перші квіти,
Крізь кригу буднів, крізь холодний щем.
Ми вчимося заново горіти,
І зігріватись слово-променем.

Бо кожен вірш — це крихітна розмова
Душі із небом, серця із німим.
Усе мине. Але нетлінне слово
Залишиться назавжди живим.

Я відмітив його поетичне зростання і запитав, чи можна виправити його версію. Він погодився. Вийшло таке.

Віршарство

Коли Усесвіт мовкне у тривозі,
і тінь лягає на розпутті доль,
шукай розраду не в хмільній знемозі,
а в мові саду, оклику тополь,

в живій природі за вікном, де квіти,
вбирають будні у весняний щем,
ми учимось у них красі - горіти
і не палити словом як вогнем.

І квітне вірш, мов крихітна розмова
душі і неба, чутного з німим,
і занотовує зростання слова,
що лишиться з тобою й неземним.


І подумалося, що ШІ здатен давати яку не яку композиційну лінію для осмислення. Може в кось є схожий досвід співпраці із ШІ?

Ви – президент: актор, що звиклий до абсурду,
на сцені ж можна плоско, брудно, тупо, про лохів -
ось тільки зараз ви у сяйві серед світу,
за спиною країна вже і ваших дітлахів -

реальна зваба, на яку і скалять морду
кульгаві ліліпут(ін)и (всіх) імперій і часів,
що бачити не ваше горде «я» повинні,
не чорний рій ментів – народ захисників

І Бог_Творець сльозами світніх злив
за тих "господів" свідчив - "не створив!"
ні Ра, ані Йегова, ні всі інші.
Але не кожен серцем це відкрив...

Позаду з косами мерці, а край дороги -
три Литвини, три Порошенки, три Балоги...

Ідуть батальйони до міноборони,
зривають погони із сук.
Верховний правитель в жіночій одежі
юрбі потрапляє до рук.

Над київським бруком – корупціонери.
Діждалися їх ліхтарі!
Безмірно тягнули щурі з України -
натягнуть їх і Угорі.

І зрада верховна нарешті змістовна -
в уранових шахтах пихтить.
Геть «демократичний» бруд олігархічний -
народовладдя рулить!

Бо це Україна й вона незборима!
Бо в серці дочок і синів!
Бо судна година і в змозі людина
позбутись диявольських снів!

Щоби творилось вам і дома й на ПееМ,
У Павлюка перо для вас ми відберем!
В Лазірка знімемо із шиї автомат,
Хай інші теж построчать вірші наугад!
Вдихнем з Осадко й видихнем у вас красу,
Жару з Лібуркіної і п'янку грозу,
Із Домініка Луцюка зіллємо Понт,
З Осоки – Лорку, із Ляшкевича – П’ємонт...
Ну, словом, візьмемо з усіх - і все для вас!
Лише пишіть, лише приходьте – без образ )

Еще один поэт ушел -
непонятым и неутешным.
Не пил с утра, но и не лгал
о «как бы чувствах» в сердце нежном…
Так между строк и срок истек,
как исчезает «как бы время»,
и потому «как бы ушел» -
минуя наше «как бы темя»…

Глибока осінь зрілості: поет
Здіймає списа - словом наперед!
Та тільки те, що знизу, не встигає,
Душа болить!
А в критика - співає!.. (

:)

Проффесурі у задачник -
присідати де-табачник!

Без лікування і кастрацій планових -
забрьоха ГАК єство братів Капранових.

2010


* ГАК - інтернет-ресурс, який створили, підтримують, і в роботі якого беруть участь Капранови.

Коронне явище в культурі Українській
одне і теж - такий собі Жулинський.

Із Україною щодня в двомовнім „гірко”, -
Нью-Йорк, Нью-Йорк, тобі аукнеться Лазірко!

Ще той рубака і співака, мрія муз -
маньєробандурист Яр. Чорногуз!

Довідспівувалися - сказав попу пресвітер -
в місто в'їхав лікар-лірик Нечуйвітер.

Від Маркса - розмах, від Шопена - красота,
з рояля - звук, од Бога ж Рома - Коляда!

Село, собака, сіна радісний ковчег,
гітари схлип, дівочий зойк - Король! Олег. :)

Він дозу зварганює із неземних усілячин -
що нині їм опіум! - діви на суміші "Татчин"!

Край забуття - калина, хижі тіні, перегук
заблудлих душ, і поводир - відьмак і страж - Павлюк.

Не зрозуміла семантична хиба:
Роман - одне, та зовсім інше - Скиба.

Традиційні і модерні,
недолугі і майстерні,
мрії світляків у терні...