Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Надія Кучер (1987)




Огляди

  1. Ніжною, легкою
    Я не ношу на пальцях перстені,
    Вони були даровані тобою.
    Я не сумую, о, я не сумую, ні!
    Я стала знову ніжною, легкою.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Може
    Мій тихий щем, де київська дорога,
    Відчуття ловлю, так наче ти не вірт.
    І падає. І сунеться підлога.
    Учора тиша. Завтра буде зліт.
    Зʼявляєшся і йдеш. Мовчиш. Чи маниш словом. –
    У душу падаєш, в якій не проростеш.
    Від доторку руки аж завмирає слово...
    Поцілувавши пальці, розгублено підеш.
    На тому місці, де осінь стелить ложе,
    Мій щеме київський, я загадала,
    Що ти вернешся. Може…



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Повертання
    Любиш, коли починається осінь.
    Хочеш осені серед літа.
    Щоб під ногами жовте листя, сірий дощ,
    А у волосся вітер.
    Ти б йшла вулицями жовтими
    Кудись або комусь назустріч.
    Збирала б у парку каштани.
    Тебе б розпитували про справи,
    А ти б горнулася: "я скучила, коханий".



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Не відпускай
    Не відпускай руки, і не відводь очей.
    Облиш тремтіння на губах...
    Чужих і нерахованих ночей
    Не видавай, ні жестом, ні в словах.
    Захочеш – йди. А ти підходиш ближче...
    І в сотий раз – шубовсть в безодню тиші.
    В очах твоїх тону, в безмежно-чистих.
    Лиш не відводь очей, тоді і я залишусь..

    ""

    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. Ти хочеш мені снитися
    Ти хочеш мені снитися.
    Щоночі.
    А може - іноді. Або - ніколи.
    У небі на зірки дивитися.
    Удвох - й окремо.
    Або - один для одного.
    Уявлятимеш як вітер на моє волосся
    Лишатиме розхристані долоні -
    Під скрип коліс в напівпустім вагоні -
    Мріятимеш.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Очі, які любиш
    Слова твої, витримані часом,
    Як вино, настояне на сонці.
    В навушниках співа красиво басом,
    Йдем удвох попід дощами босі.
    Дощ стікає тушшю з очей.
    Витираєш, смієшся, любиш
    Таку як є, без косметичних прикрас,
    З мокрим волоссям, блиском в очах.
    Зриваєш квіти, оті, що для інших бурʼян,
    Кажеш, у волошок мої очі…
    Підхоплюєш на руки
    І несеш…
    Емпетри випадає з рук, я закриваю очі.
    Ти цілуєш їх, торкаєшся губ.
    Кладеш на траву обережно.
    Волошками стану, дощами для тебе, хочеш?
    Як ти мені став щастям безмежним…



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Ти знаєш, а все так й має бути
    Ти знаєш, а все так й має бути:
    Мовчання слів серед торкань руки.
    І очі, як дощі, - ти ж в них хотів тонути.
    Я віддаю тобі їх, тож бери.
    Переплітай дві ніжності в одну,
    Щоб з ниток двох спліталися канати.
    За нами осінь дивиться, як я тону
    В руках твоїх, відкритих, щоб тримати.

    2013



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --