Все віддала тобі,що мала я знала вже без вороття
Тебе кохала,так кохала!Я віддала тобі життя,
Своє життя!О любий,милий своє малесеньке життя,
І вже не стало більше сили,навіть на щире каяття.

Що каятись?Хіба є за що? я ж віддала тобі любов,
Ти обернув її в нінащо,пролив її священну кров,
Її прогірклії краплини у мою душу молоду
Текли рікою безупинно,я думала що пропаду.

Та я жива!Я рахувала без тебе втраченії дні,
Я не кляла і не ридала,хіба що раз,хіба у сні,
Та й що ті сни?Солодка мука!В зрадливі спогади мости,
Твоє обличчя,очі,руки..Все сниться,ти мені прости.

Прости за те,що я страждаю,я в цьому,знаю,неправа,
Я кожен вечір помираю,і кожен ранок я жива!
Прощай зустріти не надійся ти свою втрачену любов,
Ти лиш не плач без мене - смійся,і я хоч в сні всміхнуся знов...
2013 р.

Ти-Всесвіт мій!Дивлюся і дивуюсь,
У нас в душі однакові світи,
Ти кажеш:"Відстань...",а я не хвилююсь,
на кожну відстань є свої мости.

Сам Бог з'єднав рукою наші долі,
Шляхи наші схрестилися не раз,
І відстань не причинить більше болі,
Коли свята любов стоїть за нас.

Нехай хвилини зупинять свій хід,
До тих пір,доки ми не будем двоє,
І навіть,якщо проти нас ввесь світ,
Ніщо не розведе мене з тобою.

Ти-Всесвіт мій!Тобою я нап'юся,
Хай лиш застигне час,жорстокий час,
Я на колінах кожну ніч молюся,
Щоб Бог скоріше,милий,з'єднав нас.

Проходить все...І день за днем у рік,
І рік за роком в тисячі історій,
І всі ми втратили вже часу лік,
Діливши дні на радість і на горе.

Ми всі потрохи втратили себе,
Всі розчинились у чужих бажаннях,
І ти - не ти.І вже нема тебе,
Згубили "я" своє у марних тих блуканнях.

Проходить все...І навіть та біда,
Що спати не дає тобі щоночі,
Пройде й вона,спливе наче вода,
Усе спливе,хоч як цього не хочеш.

І в чому ж сенс?В житті яка мета?
Чого ж нам добиватись?Що хотіти?
Колись пройде усе...Пройдуть літа,
Нащо ж нам крила?Нащо ж нам летіти?

Можливо й так,я знаю,що пройдуть
Найкращі дні,чиїсь погаснуть зорі,
Та сенс тут є.Ти тільки не забудь,
Лишити слід свій в тисячах людських історій!

2013 р.