Коли залишився один,
шматок картини, що розтрощена вітрами
війни. Існуєш між подіями і снами
З німим плачем за днями і ділами
Коли..

Коли залишився один,
і твій собака не подає несміло свою лапу
Всі близькі десь по світу розбрелися
З нерідними містами поріднився
Залишився..

Коли залишився один,
Лиш промінь, той, що морок розрізає
Свіча за друзями у церкві догорає
Шанс на спасіння у вигнанця з раю
Один..

2023

Черешні з присмаком крові
Купують кацапські донни
Радіють у черзі корови
В Мелітополь зайшли гандони

Усе засрати й спалити
Лиш можуть ці сучі діти
Життя проміняти готові
На черешні з присмаком крові

(червень 2022)

Я хочу чути музику без слів
Коли нічого не потрібно говорити
Сидіти вовком і на місяць вити
Відлунь чекати від далеких берегів

Чому не можна, щоб вони жили
Хороші люди, з добрими очима
Війна як тінь, що ходить за плечима
І мов чума викошує тили

Шматки металу зграями летять
З вогнем, громами, зливою і градом
В окопи й бліндажі вповзають гадом
Вкусити, хто за рідний край стоять

Цим злим потворам точно все одно
Кому й для чого вік земний вривають
Як сильно ждуть їх, моляться, кохають
Хто сіль землі, зерно її й вино
...

Ми завинили в тому, що у час
Коли, як Гамлет, мали обирати
Не поспішали голови складати
Хрест на Голгофу понесли без нас
...

Життя триває, міниться, дзвенить
Дитячий щебет, душу розриває
Калина гілками новими приростає
Аби не дати жертву цю зганьбить
...

2022

Харе Кришна, Харе Рама
Ми, як євреї, до епохи другого храму
Другий Єрусалим, найкращий в світі
Вже сотні років Київ прагнемо відродити

Мечі давно поржавіли, погані з них орала
Ця земля від монголів свій урожай не збирала
Горіли міста і села, горіли скити
Мало що залишилось. Але як тебе, Києве, не любити?

Елої, Елої, лама савахфані
Імен на монастирській стіні вже більше як слів в Корані
Урбі ет орбі, крила склали для міста й світу
Соколи, тримайте зброю до бою, не будьте як діти

Рама, Рама, коли подаруєш радість й просвіту
Облиште дерева, давно пора будувати з граніту
Другий Єрусалим, найкращий в світі
Не кожен птах долетить. Але ж як тебе не любити?

Тривога - відбій, тривога - відбій...
У проміжках часу сотні вбитих надій
Сотні вбитих Романів, Степанів, Оксан...
Зламався лічильник від кількості ран

Тривога - відбій, тривога - відбій...
Знов Вітчизну шматує вогняний змій
Усім не сховатися, майбутнє - туман
Розбитих сердець сумний караван

Тривога - відбій, тривога - відбій...
Плач, коли важко, а як можеш - радій
Вже помсти клекоче бездонний вулкан
За наших Романів, Степанів, Оксан...

Весна! Я твій пасажир - дай мені крила
Весна! Жовте з зеленим на сіре та біле
Весна! Я знов молодий, не хочу спати
Весна! Випити ранок, з дому тікати

Весна! Бродити по місту, шукати чари
Весна! Дивитись на сонце, що світить з-за хмари
Весна! Купатись у росах, пахощі квітів
Весна! Сміятись удосталь, байдики бити

Весна! Забути про завтра, забути про втому
Весна! Я знов молодий - тікати з дому
Весна! По місту бродити, жовте з зеленим
Весна! Я твій пасажир, ти є у мене!

2017

Броджу по Риму, хоч не був тут зроду
Мій мозок спить, дає мені свободу
Пересування. Території без віз
Без документів, напханих валіз

Туман. Вузенькі вулички. Прекрасну Мону
Зустріти можна в площині балкону
Нейронний усміх, кращий за стандарт
Як натяк, символ, чи поганий жарт

Чи дме тут вітер, я не пам'ятаю
Хоч пам'ять є, вона оберігає
Кордони Его. Щодо кольорів,
Вони бліді у половини снів

Вінок абстракцій, збуджена уява
Малює образи.. І знов твоя поява
Закрутить почуттів калейдоскоп
Допоки ранок не натисне “стоп”

2014

Господар вдома після довгої розлуки
Три сходинки, поріг, душевні муки
Неспівпадіння до і відтепер
Той світ, що був, уже давно помер

Він спадкоємець. Лінією долі
Заведений у аневризми волі
Важка хвороба, пам'ять ніби сон
На шафах пил, завалений балкон

В кімнатах жили не свої. Горілку пили
Пляшки в кутку. Й підлогу потрощили
На стінах пасма кирилічних літер
Чужих. В горищі стогне вітер

Немов чумний він швендяє по хаті
Докупи силиться пожитки позбирати
Знайти в речах відлуння того раю
В якому жив, й якого вже немає

Ковтають двері з анемічним тріском
Його. Аж раптом скарб — колиска
Висить. Стара. Опора первосвіту
Готова послужить, як будуть діти

І він лежав. Вона розповідала
Про все, що чула, поки інших брала
Поколисати. Прагнула навчити
Ступить на землю й край свій не зганьбити

Господар вдома!
У колисці нищить павутиння
Він шлях готує
Новим поколінням..


2014

Свідомість прокидається у сяйві місяця
Непевною ходою повзе мочити горло
Їй діалог потрібен, вона біситься
Стара шульга, підступна і проворна

Виймає з рукава старі історії
На жалість давить, обіцяє файнощі
«Перебігай на нашу територію,
Забудь свій сум і не впадай у крайнощі»

Облиш точити серп, продай налюблене
За парус розраховуюся золотом
Твоє життя уже і так загублене
У сварках між ковадлами і молотом

До чого плащ? Не модний, не фасон
Ну як, наважишся таке спалити?
Завершуєм гастролями сезон
Купуєм спирт і починаєм жити..


2012

Про що ти думав сам з собою?
Простий солдат, напередодні бою
Ховаючи у грудях дикий страх
Зустрітися віч-на-віч із землею
Свинцю покуштувавши… і на неї
Пролити кров, перетворившись в прах

Твоє життя,
Надії
Сподівання
Ненависть
Пристрасть
Дружба
Чи кохання…
Тепер екстраполяція…
Архів…
Що зникне завтра
В кратері вогнів

Світ був і буде
Вітер грав і грає
Весна і літо, осінь і зима
Порядок залишається…
- Абсурд!!!
Коли мільярди виникають і щезають
Мільярди душ горять чи догорають
Шукають рай, і не знаходять раю
Порядок залишається…?!
Я знаю…

Ти метеор? Комета? Чи зоря?
Невидима частинка? Чи гігант?
У чому місія і ціль життя?
Куди ти йдеш? І що дозволив долі
Вирішувать за тебе?
Ти в неволі? Чи птаха вільна?..

Мільйони запитань мільярдам «Я»
Порядок залишається…
Життя одного,
з позиції Галактики – *****
Лишається надія лиш на Бога!

2005

Пустота…
Шматки зруйнованого раю
В руках тримаю

Сухо…
Сліз не буде
А хто питає?

Тиша…
Від екзекуцій
Така німа

Мила
Тобі ще важче
Та дарма…

Біль…
Нас поєднає
Споріднить

Серце…
І не співає
Й не мовчить

Дотик…
Потягне струни
Із душі

Холод
Відступить вранці
В спориші..

Сонце
Зігріє льох
Твоїх надій

Радість…
Лоскоче душу
Зелений змій

Віра..
З Хреста вознеслась
Не пропити

Губи..
Ходіть до мене
Щоб вас любити..

2010

Весна. Холодний вітер гріє тіло
Ерзац тепла в твоїх думках
Метіль остання
Сніги злизали пси. І сам не відав
На п'єдестал зійшов не секс
А п’ять хвилин кохання...


2013

Світлі тіні, воскові сльози
Постріл, пробив як набат
В серці молодому дози
Залізних ґрат

Рани в стовпах, деревах
Дірки в душі
На переплавлених нервах
Мінорні вірші

Квіти ростуть на асфальті
Кривавлять стіну
Тіло — твердий фундамент
В народну війну

Сотня небесна
Крила розкрила
Злітає у вись
Плач Україно
Нові герої
Зламали свій спис..

2014

(Все повертається на круги своя...)

Геометрія кола. Нескінченність,
Що має фінал, якщо йдеш в середину
Ідеальна безвихідь для тих, хто тримає маршрут
Мов упряжка. За горло, за ноги тримає людину
Економія площі. Мішень. За вибите око призначений суд

Круглий «нуль» й не кругліший від нього відмінник
Круглий стіл – як ознака безсилля сторін
Навіть часу пастух – істеричний й безжальний годинник
Крутить носом своїм й підливає в життя керосин

Як хом’як в колесі, ми пускаєм планету по кругу
Повертаючись швидко на старт. У кишенях нулі
Починаєм з початку. Заводимо нову подругу
Іменами колишніх називаєм свої кораблі

Кругообіг речей – неодмінна ознака земного
На лічильник намотуєм версти. Хтось так захотів
Не пірнувши в себе, не знайдемо квитки на дорогу
По якій ідеолог трикутного світу ходив

2013

Приємно бути краплею води
в людськім потоці. Плисти туди
не плутати сліди. На вірнім боці
свою ідею світу показать. Сп’яніти
від очей, що не мовчать. Сердець
теплом вирощувать сади. З надій,
що не піде аби-куди ентузіазм
захований в п’яту. А братні плечі
на своїм посту, не затремтять,
побачивши мішень. І з перемоги
розпочнеться день. І так завжди...
Приємно бути краплею води!!!

2013

I.

Коли пісні мойого краю... Мені бува не по-собі
Мов скалки втраченого раю. Без блискавок. Без боротьби

Як соловейки, з заливанням, природа, праця і кохання
Усе спокійно. Благодать. Ніщо лихого не видать

Спадає думка, цей народ – сповна напився від щедрот!
...................................................................................................

Існує теза, що в піснях вода показує свій шлях
Спокійні річища рівнинні приносять тексти журавлині

Неквапний біг Дніпра і Дону – це ритму нашого кордони
Садок вишневий, став, калина... Невже закінчилась Вкраїна?

Так часто прикро, що прогрес, пороги змив для втіхи ГЕС...
.........................................................................................................

Буває дивно, що село і на асфальті проросло
І з тими ж звуками у скронях живем неквапно в склі й бетоні

При цьому тягнемо харлей на позакиївський хайвей
І лайкатимуть Хведі й Клави «зірок» із іншої держави

Бо серед череди телят немає місць для соколят...

II.

Позичена віра. Митрополит переїхав на периферію
і став патріархом
Візьміть козацькі кістки для основ Петербургу
Тягніть місцевих дівок під плуг супостата
Твоя хата з раю назавжди взята
Монгольським екзархом

Позбавлені Батьківщини полюбили кубанську спеку
Й сибірські морози
Самі себе поганяли в жерла пекла
Гвалтівників почали чомусь поважати
Дивитись на кров і покірно мовчати
Крізь сльози

Обмежувати світ межею городу – глупство
Сусіди іноді приходять напитись поту
Скатертину зі столу тоді ліпше прибрати
Трубити марші і списи прямо тримати
В очі!

III.

Нехай вода карпатського потоку
Зійде гучною хвилею звисока
В рівнини. В поміч буйним головам
Додасть вона енергію словам
Що пам’ятають рани і образи
Народу нашого. І може не одразу
Та зовсім скоро сурми заревуть
Нам доля нову намічає путь
Крізь боротьбу. До гідності і слави
Скріпить підгрунтя власної держави
На струни волі гордість нанизати
Коли нас б'ють. І більше не мовчати
...............................................................
Вже самий час нових пісень співати!

2013

Не збирай фотографії. Це минулого тіні.
Заморожені образи, в антикварній вітрині.
Не дають помилитися - час ковтає усе.
І майбутнє наш човен, на пороги несе.

Заспиртовані клаптики від стрічань і розлук.
Від печалей і радощів, і цілованих рук.

Не тримай фотографії. Не розкажуть вони
Хто торкавсь найніжніше до твоєї струни.
Не відтворять в ефірі запах милих долонь.
По судинам не пустять життєдайний вогонь.

В галереях свідомості, на самій глибині
Там живуть тільки очі, що стрічались мені.

Сірі, чорні, зелені, й нечітких кольорів
Очі завше одні, у старих й дітлахів.
В них співає весна і сміється життя,
Там розбиті надії і святе каяття.

Сум і щастя, приємності, перемоги і страх
Не ховай в фотографії. Зберігай їх в очах.

2013

Місто
Я споглядаю з висоти – місто
Проходить чергова епоха
І хочеться їсти

Світло машин і людей
Чиї вікна навпроти
Радіохвилі і ніч
І завтра робота

Час протікає крізь мене
Лоскоче нерви
Думки блукають – сліпі
І стерви

Зчезає день
Я лишаю у ньому
Твої сльози
Холод і вітер
Більше не буду таким,
Стану іншим
І буду радіти.

2005

Осінь. Жовті листопади
Свіжість ранку. Запах диму
Ти долонею своєю
Пестиш з клену покривало
І не згадуєш про тугу

Нам п’ятнадцять
Максимальні набираєм обороти
Ще життя-екзаменатор
Не пита з якого тіста
Нас зліпили батько й мати.

Світ великий. Берег дальній.
Видається нереальним
Зачепитися на зльоті
І розпластати в багнюці
Віру в вічність...

А в ефірі, що навколо
Не бракує нам повітря
Сенс буття? Кому він треба?
Поки в очі волошкові
Я, у пошуках нектару, щохвилини зазираю

Не хвилює,
Що назавтра ти прокинешся чужою
Що з зимою вмруть останні
Полум’яні і нестримні
Відчуття одного тіла

Засинає все навколо.
Осінь. Жовті листопади.
Лиш на камені у парку
Під плащем старого клена
Ми знімаєм зірки з неба...

2008

Розтривожену душу важко вкласти спати
Пісня серця пролізе крізь очі й носа
О пів на першу щосили хочеш кохати
Та гордість образи, як в рушницю набої підносить

Камертон розламався, чи просто заснув музикант?
Твій трамвай потоптався на місці і рушив дворами
Ти отямився пізно, годинник поцупив тарган
А розплющену ніжність від стіни відгризаєш зубами

Світло на Сході буває лиш раз у житті
Далі по колу, по кругу, квадрату, спіралі
Старий будинок на Інститутській знесли
Лишили намет і «Нехай вам щастить» на вокзалі...

2012

Аліса, маленька й усміхнена дівчинка,
Вітрами приніжена, з запахом лип, осяйна
Пустими доріжками, мокрими ніжками
Біжить скуштувати вина

Вино її гронами, долинами сонними, шумить водоспад
Світанками ранніми, очима печальними, в сад

Мариво мариться, ні, не забариться палкий привіт
Очі виблискують, червоними іскрами, новий політ

У грудях раптовості, клаптики повістей, буяє весна
А віти колишуться, залишки ніжності, знову одна

Аліса, маленька й усміхнена дівчинка,
Вітрами приніжена, з запахом лип, осяйна
Пустими доріжками, мокрими ніжками
Біжить скуштувати вина

2013

Ти спиш,
Важкого дня турботи
Заплющують свідомість

Відкриваєш,
Нову себе
Пірнаючи в видіння

Шукаєш,
Правди в світі
Що повернеться лиш вранці

Відчуваєш,
Мій погляд ледь помітний
На своїй долоні

Той що цілує

2005

(навіяно віршем Наталки Білоцерківець)

Ми помрем не в Парижі?
Напевне я цього не знаю
Мені сняться вірші
То ж приснитися може й життя
В коридорах подій
Ми з тобою бездумно блукаєм
Наші душі сліпі і покірно ідуть в небуття

Наші страхи – це фарс
Откровення не варті і йоти
Ми як равлики слід залишаєм
На вирвану з простору мить
Наш здобуток - пісок
Для нащадків ми всі ідиоти
Тож помремо в Парижі
Допоки провінція спить.

2008

Театр. Вогні погасли. На сцену випливає жовта пляма
Промінням пробігаючи по стінах шукає день
Залазить в вікна, родить тіні, прийшла по справах
Відблиски сонця продає з своїх очей

Все по замінах... Доки спить світило
Рентгеном проповзає по землі. Сканує сни,
Знімає маски з тіла, траву вдягає краплями роси

Бентежить море... Тягне за собою його за хвилі
Плювати їй на завивання й свист. Сновиді
Навіть капці не наділа, а за хвилину він еквілібрист

Усе своє – як плівка. Не світити
Чужий вогонь ловити в дзеркалах
Обличчя глядачам, а спину боронити
Від кавалерів на космічних кораблях

2012

Сумнорадість – це коли один. Намазав струни
Кухоль чаю на вікні. В потрібнім тоні
Ти сідаєш з зошитом в руці. Писать картини
Високо задерши ноги. На балконі

2013

(2 квітня 2013 комуністи не встали на хвилину мовчання по жертвах Голодомору)

Не збудиш совість де її нема
Червоні стяги вимістили мозок
І нова пролетарська поросль
Така ж сама

Мільйони пар замучених очей
Що виклювані виродками часу
Для них ніщо. Незначуща ціна
В потопах крові українського Парнасу

Нащадки сірих мас, ніхто з нічого...
Адепти –ізмів й колективізацій
Облишені усякого святого
Шляхом партійно-ленінських кастрацій

ви – недолюди! недогромадяни!
ви ссете кров від рубаної рани!
У власного народу – байстрюки
Хай Бог воздасть вам з щедрої руки...


2013