Я бачила як палали хмари,
Падаючи на землю попелом.
Попелом трояндових дощів
У душу.
Тихо.
Це горіли сходи до вічності,
Які я скільки років клала
Кольоровими обгортками безглуздя
Віршованих ідей.
Наївно.
Це, вочевидь, вічність не захотіла
Відкрити мені таїну.
Тому що в мені немає нічого вічного
Крім віршів,
Звісно.
Бо секрет людської ефемерності
Полягає у справах.
Мої сходи згоріли. Чому?
Бо я відкрила смертним таємницю
Небесної канцелярії.
І тепер я покарана.
Та Пегас мій уже приборканий.
І ми, вигнанці, полетимо на землю.
Бо якщо до неба я не дійшла,
То буду
Шукати натхнення
На землі.