НЕ ПОТРЕБУЮ НІКОГО...
Ти мовчиш. Не дзвониш, не пишеш, хоч і обіцяв... і я теж обрала тишу. Занадто горда, щоб нагадати про себе, занадто захоплена, щоб забути.
я пам"ятаю все: перше побачення, мурашки по шкірі, пестливі слова і солодкі обіцянки. Моя уява занадто слабка, щоб не згадувати...
Можливо, і Ти згадуєш, можливо і не мене.
Гірка кава вбиває мої вечори і сон. Я не сплю, щоб увісні не зустріти Тебе, бо тільки гірше...
Ранок знову нагадує буденність, нервові клітини спокійні.
Не депресія, не любов, не звичка, щось більше...можливо, хвороба.
І якщо я хвора Тобою, то які ліки мені допоможуть? Час? Банально, нудно і непомітно.
Мене лікує зайнятість, але лінь ближе і не фізична, а духовна лінь.
Я подумала, як це не думати про Тебе, і зрозуміла, що навіть не згадуючи згадую Тебе...
Ти, певно, зараз зайнятий: справи, робота, захоплення...А мені з того що? По суті нічого, лиш тлінні думки, що роз"їдають душу.
Ти зараз актуальний для мене, ідеальний, щоб померти.
Мої думки розриває дзвінок, Твій дзвінок...не треба, тепер я не потребую нікого...
Коментарі (2)
Народний рейтинг
5.5 | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-