Ми навчились жити без кохання.
Із серця визсали всю кров.
І чуть лише глухе благання
Відчути знову ту любов.

Нам нав’язали цінності брутальні.
Життя – це мряка. Гроші – ось закон!
Та й людина з тебе вже ніяка,
Коли ти віриш в ту любов.
2014

Ти знаєш, сьогодні йшов сніг.
Він падав на землю, де міг,
Лягав безсоромною шаллю –
А серце не чує вже жалю.

Не чує ні болю, ні подиху снів.
Чекає, мабуть, воно злив,
Що змиють нанесені фарби
Гірким непокірним мазком.
2013

Чорніє небо за вікном,
А холод вже не перший день.
Лягає все морозним сном
І небуття у серці настає.

Зірки сховались у глибині очей.
Тих, що готові стріти ранок,
Та ранок не настане без ночей,
А їх обплів зимовий цей серпанок
2013р.

Сьогодні на землю летіли вони…
Такі білі, великі, безмежні…
І ніч лягала на них,
Вкриваючи все без обмежень.

Стояла вона серед дива,
Що хапало її у полон,
І летіла, далеко летіла
За хмари, за зорі, за небоклон.
2012р.

Коли небо затягують хмари,
А дощ іще зовсім не йде,
Я до нього душею полину,
Якщо, навіть, він не прийде.

Любов – це солодка отрута,
Що по венам біжить, не стиха.
І доходить до самого серця,
Нищить мозок і всі відчуття.

Я до нього прилину, як сонце,
Що промінчиком в світ поведе.
Я до нього прилину, мов янгол,
Що щастя йому поверне.

Із сумом тужливим на серці
Я душу його поверну.
І серце собі не залишу
Лиш долю свою загублю.

Солодкі були тії мрії,
Що серце голублять і дотепер.
Та понищили все тії змії…
Нічого назад не верне.

Коли небо затягують хмари,
А дощ іще зовсім не йде,
Я його закарбую у серці,
Може в сні до мене прийде.
2012р.