Одного разу ти прийдеш додому,
викуриш цигарку, можливо дві,
підпалиш газ, завариш каву,
відчуєш як ллється дощ по вікні.

Згадаєш померлих друзів,
дитинство, фотокартки,
живеш звісно ж у місті ілюзій,
імя якому ти і ще раз ти!

Проблеми алкоголізму,
кохання і плітки,
політика давнього даосизму,
алкоголь, кохання і знову чутки.

Дешеві розваги і блядство,
матеріальні казки,
бажання все і відразу,
а духовність приходить лише у сни.

Чужі, послідовні думки,
наскрізь продажне ЗМІ,
боротьба з тоталітарною системою,
то лише наївні пісні.

Надіюсь, мрію, бачу,
що здолаємо їх назавжди,
ми остання надія нації,
ми нові українські часи.

© Марко Світолюб

По вікні - дощ,
за вікном - сніг.
Вже третю осінь,
у тебе СНІД...

Три зупинки і ти вже вдома,
не хвилюють зовсім прогнози погоди.
Бо завтра вже і може не бути,
завтра нарешті закінчаться муки...

Всі друзі забули про тебе навік,
батьки лише плачуть - із очей потік.
Залишився з тобою лиш твій улюблений кіт,
він не боїться,що у тебе СНІД.

І любов, котра здавалося,
зрозуміє завжди.
Вже не чує твого благання :
зачекай, обернись, поможи!

Буде плакати дощ на землі,
буде рясно падати сніг.
Ти не бійся просто живи,
ми зустрінемось разом,
там,
на,
небі...

© Марко Світолюб

Здам кімнату,
у своїй двокімнатній.

В ній зорі світяться, мов перли,
тобі також лише сімнадцять,
ти не самозакохане стерво,
ти вічно молода, як небо.

Здам серце під замок,
на років п'ять - не більше,
я від кохання вдосталь змок,
та хочу знов, хоч знаю - з часом буде гірше!

© Марко Світолюб

Я б навіки забув про все,
про свої, про твої пороки.
Лише бачити твоє лице,
і волосся й карі очі.

Я б навіки став твоїм,
хоч у радість, хоч у горе.
Лише клич мене завжди "мій"
і я прийду у твоє море...

© Марко Світолюб

Більше тут :

http://vk.com/writersvitolyub