Блазнює блазень біля трону.
Його призвання не робити –
За мідний гріш, не за корону,
Він має пану догодити.

Повинен блазень гарцювати –
Кіптяву, куряву, кіптюгу
Старанно треба вибивати,
Щоб втішить пана і прислугу.

Сміятись, плакати, скимліти,
Беркицнутись, переплигнути,
Безглуздо раптом реготіти
Або огидливо зригнути.

Постійно заглядати в очі,
Щоб намагатись відгадати,
Що саме зараз ґазда хоче,
Які пісні йому співати…

Який він має зиск від цього
В блазнівському сьому митарстві?
Написано на лобі в нього –
"Я другий після пана в царстві!"

Бояться блазня всі навкруги
Аж до дриґот з попід жупана.
Для них він джерело напруги –
Страшніший за самого пана!

А мы с тобой, мой друг, не понимали,
Ведь мчалось время сладко и беспечно,
Что через годы вспомнится едва ли
Все, что тогда, казалось, будет вечно…

Ах, одноклассники, с годами реже встречи.
Мешает им любая ерунда.
Увидев вас, охватит дрожью плечи
Та часть меня, что вечно молода.

Я вас люблю. Но только через годы
Я осознал всю прелесть школьных лет.
Съедают жизнь проблемы и невзгоды.
А из альбомов школьных льется свет.

Улыбок ваших контуры нечетки.
Не все дожили – пухом им земля.
Перебираю мысли, словно четки…
Я помню вас! – Вы помните меня?

Ах, если б мы с тобою понимали,
Что время мчится сладко и беспечно,
Что через годы вспомнится едва ли
Все, что тогда, казалось, будет вечно…

Занурююсь щовечора у мрії.
Пригадую, що відбулось сьогодні.
Всі визначні і незначні події:
Що нагорі, а що уже в безодні.

Наївний – щось іще планую.
В майбутнє заглянути намагаюсь.
Але на ранок знову все руйную,
Коли до сьогодення повертаюсь.

Минулого уже не повернути…
Майбутнє, зазвичай, нам невідомо…
Можливо, слід увагу нам звернути
На те, що відбувається навколо.

Що? Де? Коли? – Хіба в житті вгадаєш.
Живи сьогоднішнім і ти не прогадаєш.


2013

Стою на пагорбі у затінку беріз.
Траву теплом зігріло сонце в лузі.
А поза лугом шумом листя ліс
Перекликається із усіма в окрузі.

А ти збираєш квіти польові,
Смієшся і на мене поглядаєш.
Думки заплутав вітер в голові.
І ти за квітами лице своє ховаєш.

Хороше літо, й настрій… Золоті
Стоять деньки – і духмяніють квіти.
І ми з тобою знову молоді,
Хоча уже й повиростали діти.



2013