Не сумую ні за чим
І ні на що не нарікаю.
Інколи з сумом сторінки гортаю
Прожитих днів, нездійсненних надій,
Тайних бажань, невтілених мрій.

Настане день, настане час
І я залишу, друзі, Вас.
Я відлечу без каяття
В небесний вирій забуття.

Я прочитав твої вірші.
Кажу відверто: -Не пиши
Про небо, що вивуджує сонце.
Про сонце, що вивуджує небо.
Їх незвичну рибалку
Краще пристосуй до себе.

Залитый солнцем подоконник.
Ты - Краска с кисточкой в руках.
И, словно ты, листая сонник,
Опять гадаешь на бобах
И запахе кофейной гущи,
И мысленности вездесущей,
Что успокаивает страх.

Ранок, свічки, кришталеві Лики...
Стоп. Не так.
Це наші бліки,
Це вранішній світ надій,
Це погляд, той - що живить душу,
Як травневий дощ оживляє сушу.

Та пережите - не конверти
Ще не прочитаних листів.
Від землі відірвись
Замрійливо, легко,
І руками торкнися вись...

Хочеш щастя до болю?
Не нарікань і ниття?
Хочеш бути Собою?
Будь... і живи життя,
Щоб не прожила, немов небудьком,
з чужим обличчям каяття.

2013р.