В моїй душі, немов на митниці,
іде постійна перевірка...
Я ж не порушую обітниці,
чекаю, поки зійде зірка,

моєї юності провісниця
(бо вже на скронях сивина)...
Гадаю, все на світі зміниться;
незмінна буде лиш вона -

оця наповненість Тобою,
одвічним гелієм світил,
що піднімав мене до бою,
завжди, коли забракне сил,

завжди, як блиск Твоїх очей -
цей світлий і безжальний вектор, -
перевіряв контент речей,
мов митний брокер, чи директор...

Я буду слухати крізь муки
небесних сфер святий хардкор,
і спалахну під його звуки,
немов останній метеор,

космічний перетну екватор,
Тебе побачити аби...
Ти ж, вічний мій екзаменатор,
не дай упасти. Лиш люби!..

2013

Не звик я поділять фальшиві цінності,
бо цим гидує змучена душа;
а відчуття своєї незамінності
мені не варте — чесно! — ні гроша!

Завжди неадекватний на світлинах,
не прагну я, щоб бачив їх народ...
А як з'являюсь іноді в новинах —
то тільки як раптовий епізод.

Чужі думки для мене — дике поле,
бо я не телепат, не екстрасенс...
Та, якщо прагну віднайти у чомусь сенс,
питаю: чи на те Господня воля?

Коли ж надходить смуток, часом схожий
на смак гіркий пекельної ропи —
я прошу в Нього: “Милостивий Боже!
Ісопом мою душу окропи!

Молю Тебе: яви мені це знову!
Дай знак! Скажи уголос: “Я, Господь!”
Та не горить, лиш тліє поступово
тельців жертовних невгасима плоть...

Як наслідок — світів безжальне нищення
(чи виживу чи ні — суди сама)...
Для мене Ти — субстанція очищення.
Як вічний зміст півсотого псалма!
2013

...Ми є безсмертні. І по всьому схоже,
я не помру. Й на третій день воскресну.
Бо моя віра в Тебе, милий Боже, —
неначе коло, навпіл перекреслене.

Що ж до людей — то я, мабуть, спокійний;
вони не коло, а лише дотичні.
Я їм здаюся надто релігійним
(хоч вірші мої все ж метафізичні).

І хоч наразі зовсім я безсилий,
втомившись від нудних і довгих лекцій,
в моїй душі, розколотій на чорне й біле,
Ти ніби вектор, чи його проекція.

Пізнавши вічну цю закономірність —
як працю переводити у врем'я, —
пошлю я світу тихий подих вірності,
немов молитву до святої Ксенії.

Та зрозумію: будуть ще вакації,
й прогулянки у затінку акацій,
і стану батьком я нової генерації,
після виснажливих, та все ж важливих акцій...

І, втомлений житейською рутиною,
збагну важливу, але все ж простую істину:
писати вірші можна хоч латиною —
та про кохання краще українською!
2013