Позначати мовчанням дні
сумні, без моралі прожиті на дні.
Вирізати собі чоло
на зло і думати, що могло - не могло.

Сміятися сардонічно вічно.
Щорічно кілька разів іронічно
колупатися у душі, як в носі,
досі шукаючи правильні осі

Ламати гомілки кволі волі.
В молі одному поміряти долі.
Отримами оплески, звіти, квіти
Мліти у думці - тілом говіти.

І вмерти без стону від дози прози
в позі того, хто набрався позик,
І вбити пам\"ять про себе треба
І попасти до неба, до квазі-неба.

Пам'ятаєш, як наші очі побились зіницями?
І пальці вкололися голками гострого запаху.
Як ми говорили дотиком і безротими лицями.
І запасались на потім тоннами подиху.

Ми бачили: каплі дощу крокували по вулиці,
як люди дивились на нас, люди дивилися.
Й гуляли по Києву, Львову, в уявній Америці,
а журби стелилися нам, під п"яти стелилися

Пам'ятаєш, як ми говорили про музику
і під неї мінялися вірусами і бацилами.
Сиділи, обнявшись, без жодного звуку і вигуку.
У поцілунку ковтали мертві миті хвилинами.