Ти падати стрімко воліла,
Хоч мріяли інші про крила.
Думками знущалась над тілом -
Інакшою бути хотіла.

Сміялася там, де не треба,
І плакала все недоречно,
Годинами глЕділа в небо...
Самотність. Поезія. Вечір.

Життя пролітало миттєво,
Байдужість закралася в душу.
Жени її, люба, від себе!
Жени! Бути сильною мусиш!

Хвилини жорстокі.
Ти знаєш,
яка зараз мода, до речі?
Ніколи, повір, не вгадаєш!
Самотність. Поезія. Вечір.

/2012/

Хто знає, як болять серцеві шрами,
Той більше не відкриється нікому.
Обачливий він навіть із думками,
Бо зрада – недовіри краща школа.

Хто локшину знайшов на власних вухах,
Виделку завжди матиме з собою.
Ніколи він людей вже не послуха,
Їм рота затулятиме рукою.

Хто знає, як смакують сльози?
Гірко?
Неправда! Справжні сльози – повні солі.
Гіркі вони лише у лицемірки,
Правдиві ллються з внутрішнього моря.

/29.07.2013/

У тебе очі кольору печалі,
Вуста твої понівечила правда,
Яку десятиліттями кричала,
Й горлатимеш ти вулицями завтра.

У тебе руки золотом покриті,
Від тебе смачно пахне хлібом свіжим,
Твоє волосся розкуйовдив вітер…
Ніхто не був з тобою досі ніжним.

У тебе одяг схожий на лахміття,
Та ти на це ніколи не зважала.
Поезія Вкраїни в цім столітті
Обідранкою вуличною стала…

/08.09.12/

Сховай її, як річ, сховай в кишеню,
Сховай, аби ніхто вже не знайшов.
Кругом усі бездумно теревенять,
Й лиш ти один ховай свою любов.

Кумедні, ой смішнючії, їй Богу,
Кричать усі наввипередки знов:
«Люблю твої я плечі, руки, ноги…»
Й лиш ти мовчати будеш про любов.

Настане мить, і люди заговорять:
«Любові не існує, все брехня…»
І ви тоді сміятиметесь двоє:
Щасливий ти, й любов лише твоя.

/03.05.2013/