я не люблю писати про любов,
бо це завжди суцільний декаданс,
і наче вже надворі й дощ
пройшов,
але душі ще б постраждати про
запас…
о, мої трансцендентні почуття,
ви знову в небі втопите мене…
і метафізика мого буття
під голос тома йорка знов засне…
а може зараз ти в обіймах когось
душиш,
вона тобі в обличчя солодко
сміється…
мені байдуже, чорт мені байдуже.
ти знаєш, я тебе здається…

2013

нащо вам моє серце, пане?
нащо душа, зогнивша і пуста,
й переціловані всіма до вас уста?
отямтеся: моя краса зів'яне.

ви бачите в мені нетлінне? ви святий.
я грішна, та не каюся нітрохи,
я не впускала в своє серце бога,
бо сам диявол то вершина моїх мрій.

блудниця, ні на йоту вас не варта,
розпусниця, але ж така як є,
прошу, не забрудніть життя своє.
а в тім, приходьте післязавтра.

Ніжно-ніжно, як подих березня,
Шепотітиму знов про те,
Що у грудях барвінком стелиться,
Навесні в пралісах цвіте:
Я люблю тебе, край калиновий,
Я малюю тебе в віршах,
Закохавшись в твій цвіт ще
дитиною,
Я знов бачу його у снах.
Я навіки тобі присвячена,
Приворожена, зачарована,
В таємниці твої посвячена,
Я собою тобі подарована.

2013

Нам назустріч біжить весна
Й сипле зорі в пухнасті хмари,
І буяє любов неземна,
І зникають зимові примари.
Знову серце так ніжно стислось,
І душа покидає холодні міста,
І душа моя, знаю, ось-ось
Поцілує його уста.
Прожене холодний циклон,
Всупереч законам природи,
Прожене мій страх, ніби сон,
І віддасться весняній свободі.
Я розсиплюсь останнім снігом
На його здивовані вії,
Пролунаю веселим сміхом,
Увірвуся в його надії.
І душа моя, біла голубка,
Прилітати буде щоночі,
Буде гладити його руки,
Цілуватиме його очі.

2012

Пролийся полиновою грозою
На мої плечі, нехай лихоманить.
Медовий поцілунок на вустах
Застиг десь біля чорноморського
лиману.
Це було лише марево, як шкода,
Це 39 й 8, та нехай,
З тобою було весело на небі,
Та треба жити. Жити відпускай.
Я знаю, що туманним ранком,
Ми знов будемо разом в наших
квітах,
Ти на моє усміхнене обличчя
Впадеш п’янкими променями
літа.
Цілуй мене, так солодко цілуй,
Як в червні достигають полуниці,
Очей моїх волошки й далі будуть
До твоїх все горнутись і
стелитись.
Це ти влаштуєш зорепад в мої
долоні,
Це ти напровесні весь сніг
розтопиш,
І, наче ненавмисно, ніжно-
солодко,
В своїх очах бездонних мене
втопиш.
Це ти пташкам ворота ирію
відкриєш,
На лисих горах позапалюєш
вогні,
Це ти той яснокрилий сокіл,
Без ніжності якого вже не жить
мені.

2012