Ти бачиш, я дивлюсь на зорі.
Вдивляюся в ночі глибінь,
Чекаю, що хоч мимоволі
Засяє твій образ, чи тінь.

Ти знаєш, я слухаю вітер.
Я часом здіймаюся з ним,
Бо хочеться так полетіти,
Поринути в простору плин.

Ти чуєш, збивається серце.
Душа невблаганно кричить.
А сльози... Їх знову озерце...
В них, може, думки утопить?

Ти віриш, я просто втомилась.
Втомилася вірити в те,
Що свічка твоя закінчилась,
А ти- сяйво тепер золоте.