Дивне обличчя крізь білі тумани..
Холодом дихає осінь..
Скільки примарності, скільки омани
В постаті золотокосій.

Щоки рум’янцем укриті привітним–
Наче усміхнене сонце..
Дружбою тепло пульсує в тендітній
Милій дівочій долоньці..

Вечір..Обличчя зіткалось з туманів.
Очі.. А скільки в них блиску!
Зоряним сяйвом і променем ясним–
Світла блакитні колиски.

Манить оманою..Білим обличчям–
Очі з небес - мов примари..
Раз - оглянувсь, а навколо узбіччя..
Мить..! – скрізь дорога..Захрипла сирена..
Виск.. – і машини стальне передпліччя ..
Холодом зблиснули стомлено фари..
Мрія – життя чи вічність??..

Те, що сьогодні є маловажливим,
вчора було неосяжним ще Всесвітом..
Все почалося з батьківської ниви.
Нині ж нових міст осінні пересвіти..

Рух ,метушня скрізь, намиста розсипані
неперелічених днів і хвилин ,
з шумом, із сміхом і свистом, і скрипами
сповнились сотні асфальтних долин..

але..

Нових змагань розкриваються простори
й те, що в Тобі завжди Вічним жило –
скрізь надихатиме пульсами гострими -
Жити , боротись й творити добро.
2013р.,м. Катеринослав