Під оком я вивісив червону ганчірку.
Вбивці, а може нової примари
У пошуках цілі ходьби він здолає це місто
Його рука шукає пари

Він дивно посміхався під звуки цих муз
Втрачені слова віднайдуть місця
Напевне коротші можливо гіркіші
Старші дорожчі друзі

Напевне за плече тримає ангел
Підставляєш руку холодній осені
Місту твого дитинства
Потрібні музики

Пошарпані фрази двох людей
Наступили на моє горло
За цим не стоїть совість
Напевне випав сніг

My personal' painkiller
Чому коли ти замовк я перестану дихати
Дожити до ранку воно як рана а може гангрена
Не знаю що краще, коли вірш злуски та пір'я

Вбивця болі, коли ти вбиваєш,
То гріх чи спасіння невдале?
Ти ж вбиваєш і не лікуєш
Ти не просиш і не травмуєш

Клятий лікар спідлоба просить нових
Я відстав від життя і сиджу на платівках
Вбивця болі, він рятує, він просить
Занадто багато для втіх і красивих пігулок.

Щось земне для панянки придумаю на ніч
Щось невдале програю на беззубій лірі
Закрити голову піском та ліричним маразмом
Напевне пробачать браття по вірі

Беззуба ліра, половина життя
Чомусь я віддав це життя в руки невдалі
З землі пропростає. Осінь накриє.
Саван знов білий, друзі навколо.

Пробачай все частіше, земне в тобі кличе
Стукай в двері свої і проси там добра
Не жебрач перед смертю, зуби прогнили
Знов прошу знову світла. Залишайся. Земна...

Занадто тривалі паузи
Зміна ритму чи знову синкопа
Я люблю коли в такт, але мало
Я не люблю слово "гидота"

Я боявся, коли був крихким
Я тримався за розпечене сонце
Мої знаки то символи - ноти
В моїх думках вже немає...

Доти ждеш відчиняючи двері
Поки лапаєш зраджену долю
Поки Долі нема я заграю в дорогу
І слово і доля і воля...

Коли пишеш за димом гарячим
Коли дотик цінніше цинізму
Коли визнав кілок над собою
Коли чорне -- це він,
А біле це -- ти і
І забути, бути струною

Коли немає чим крити козирі
Коли карти то здатність плювати у долю
Я піду серед лісу в краї де тихіше
Опаду восени і попрошусь на волю

Коли заради зради просиш крові
Коли заради волі два ножі у грудях
Коли ти просиш накривати очі
Землі заради неба попроси

Римується дорога графомана
Римується життя, пуста омана
Римується розумне і живе
Одне лиш слово випада і з ритму

Я ріжу перекладені слова
Я ріжу свої руки серед ночі
Це сон людини в злості
Це час покинув кості
Тікай від мене доле поза очі

Їх обличчя суворі, але без докору
Їх руки тримають на розі віків
Я дивлюсь в їхні очі, вони здаються без спротиву
Знову стадо гончих непрошених псів

Їх обличчя то книга де подихи й погляди
Їхні руки з оскалом, але без крові
На зубах частки снів і прощання з непроханим
Знов заграв у тональності, ніби твоїй

Все, до чого ти доторкаєшся,
воно не перетвориться на золото чи сіль.
Все, чим ти дихаєш...
У моїх жилах тече кров,
а не газ і тому при надрізі
ллється ріка, а не спускається пар.
Все, до чого торкається слово не горить.
Все до чого торкається перо вже попіл.
Можливо тому вірші -- це зола.
Можливо тому мій тембр високий.

----------------------------------------

Все, до чого доторкнулись -- воно у думках.
Все, за що вмирали воно у серці.
За що ти йдеш на сни війною.
Не в снах наука жити серцем.
Як не любив, то будеш золою
Як не вмирав, то будеш попелом
Напевне тому цінніше вода
Коли в пустелі маршують поспіхом
Все що справжнє не потребує образів
Все що існує то бачать ікони
Напевне тому серцеві краплі
Відповідь на серця молитви

Коли наступає відлунням грози
Щось запашніше трав на світанні
Коли вірш -- колискова; і запрошує сни
Промовляє шепотом при вітанні

Засинають слова навіть ті на вустах
Які вчора казались востаннє
Засинає твоє біляве й струке
Знову перше й останнє кохання

Все що було до тебе закопано
Все що було до тебе далеко
Я на небо дивлюсь і не бачу пітьми
Тільки в осінь пірнають лелеки

Там так глибоко
Зовсім плюшевим вітром
Знов повіяло, це, напевне, весна

Що, замріявся?
Ні, не навмисне
Так, замріявся. Це наче весілля
Дві корони, свічки і вуаль
Це лиш фото
З чужого до болю альбому
І не буде у ньому солона печаль

Десь в екрані мала у ромашках
Десь в альбомах ялинка і сніг
Новий рік, скатертина, і дорога не близька
Так буває. Вже вкотре. Проданий сміх

Кров – підступний друг, коли спазми артерій
Кров то є брат, коли навколо холод
Мозок пропащий від мене відмовився
Тіло невдале, бо завтра війна

Хтось проклинав за останній мідяк
В мене руки і очі теж хворі
Плач по світу не врятує
Ні владаря, а ні тебе в його руках

Прости дитино, ненароджений сину
Прости за прокляття на чисту душу
Гріхи байдужого батька
Далекого від важкості хреста

Прости дитино, я буду десь поряд
Тебе не врятує мій плач.
Боже, дай сили
Відмолити тебе перед народженням

Коли вітри зникнуть
Коли наповниться серцем молитва
Коли я прокинусь серед світла
Коли забуду віру невдалу

Пробачте вірші не написані,
Не владар я ваш
Не помічник у безодні
Без звуку з уст не вашого раба

Нагодуйте небо червоним,
Дайте синім по цвяху і лику,
Дайте білим по жовтим і крику,
Дайте лозунг і чорну труну,

Мідяки і сльоза,
Розмішайте — й у склянку,
У пробірку, у склянку,
У горло, і гордо...
І кричати про пришестя Іуди..

Дай мій брате тримати прокляття,
Не важке бо від брата,
Не легке бо від брата,
Нема брата, нема брата,
Бо у брата труна в хаті,
Бо несуть і край, бо немає брата

Бо я бачу, бо я чую , онімію і пробачу,
А не буде, а немає, а до краю, і від краю,
Береги, дорога, дорога, до краю, до прірви, я знаю,
Бо я бачу, я ж не чую, онімів...

Нагодуйте порізи червоними,
Нагодуйте кригу жовтянкою,
Нагодуйте прокляття братами,
А тоді, а тоді нас не стане,
А тоді, нас нестимуть, а за нами
Без співів і плачу,
нестимуть пробірки зі склянками,
а нас з ними нема...

Я теж мав кишенькових богів
Кишенькові молитви я на ніч читав
Витягав я за вуха маленькі слова
Для маленьких людей і великих богів
Відкривав у кишені маленьку віру
Відривав і випускав на лезо,
Насолодившись видом крові...
А з циліндра вилізе кролик
Він -- невинний і вже мертвий
Мені страшно -- він невинний..
Але мертвий, бо в кишені...

Вона обвиває руками тіло,
Голосом Німфа вливає печаль
Скоро розлуку ділитиму з болем
Все навпіл, все навпіл, мене оповила...

Вона просить притулку,
Вона просить одежі,
Вона просить шматочок живого,
Прокляття на Німфі приносить некроз...

Вхопила шматочок незнаний, закрила..
просила віддати світло і тінь
просила накрити очі хустиною..
а я проклинав, проклинав себе
бо залишився дитиною..

вона просила віддати
найкраще і змінити ім'я
просила слів, щоб обняти
паутиною душу...

Вона просить притулку,
Німфа -- невідома рослина
Проходить крізь очі
і палить зіниці.

Коли листи приходять дуже рідко
Коли втрачаєш цноту мозком
Коли в очах крім крові є ще блиск

Прощення не буває криком
Прощення не буває близько
Коли крім крові є ще блиск

Ніч як перо невчасне
День як біль передчасний
Коли в очах крім крові є ще блиск

Я закривав хустиною невдалі фарби
Я накривав хустиною власну пам'ять
Мені не подобались пророчії сни

Я витирав пил з забутого хреста
І підтягував пояс на прогнилому тілі
Невже, моя доля цього хотіла
Невже, коли в очах є блиск...

На холодному склі він малює розбиту ікону.

Мов востаннє виводить старечії сивії скроні

А вона ніби плаче, і, може, він хоче вклонитись

Він малює від неволі та цвяхів розбитії руки.

Непотрібна й невчасна голгофа оце її мука.


І до болю знайома відсутність мерця у печері

І маля на руках, що засліпить, і може врятує

Ти назви, хоч назви, цю хвилину

Напиши на холодному склі цю вже вкотре невдалу ікону,

Доки хтось не зітре від нудьги і маля і сліди порятунку...

Коли дорогим серцю погано

Коли дорогим серцю погано,

Дивний шепіт по дорозі метро

Коли пече в легенях від повітря

Дихати так легко і летиш...


Коли дорогим серцю погано,

Я закину змія в небо, попрошу

Тримати крила, дорогі моєму серцю....

Колись вас носив

Лелека, а може ви самі


Навколо шматочки крил та пір'їн під соусом

Туманом покриті, легкою димкою

Лірика від болі не стане спасінням

Блюз передчасний не стане посланням

Коли, коли, дорогим серцю погано...


Носив під серцем, нитки голосу

Носив під серцем вітер, листя голосу

Осіння мелодія вальсу тутешнього

Світлого, тихого, голосу, голосу...

Лежиш у білій келії

Крила поволі і скальпелем

Завжди просив, щоб повільно

Кожен їх порух такий невдалий

Жоден мотлох не накриє ляльку

Кожна зморшка -- не твоє обличчя

Завтра. Закрию очі.

Ніч надворі.

Крила. поволі...

Крила. поволі...

поволі...