Помада. Рюкзак. Пастельне пальто.
Старе забуте проводжаю.
Потрібен ти і більш ніхто.
Дванадцята година. Виїжджаю.

Знайомі обличчя. Буденні картини.
І час безупинно поволі пливе.
Подаруй мені вічність, подаруй три хвилини,
Три надії, що віра у щастя живе.

У натовпі загублена. Самотня.
Серед чужих шукаю лиш тебе.
Багато спогадів, приємних - сотня.
Волошки, трави й небо голубе.
Твої цілунки. Теплі-теплі руки.
Слова ніжніші ранньої роси.
Сумую дуже. Приємно-милі муки.
І знову спогади прогнали голоси.
Між нами кілометри і дороги.
Між нами тисячі облич і суєта,
А віра в нас одна, одні тривоги,
одна любов й моралі висота.

Вже вкотре залишаюся одна,
Не вистачає так твоїх утіх.
Моя вина, у всім моя вина,
І знову цей незрозумілий сміх
І я не я, душа вже не душа,
Постійно в русі, бігаю, лечу.
Здається, швидко, все ж не поспіша,
Збиваю ноги і тобі услід кричу.
П’ю біле відкорковане вино,
Сміюсь і плачу, плачу і сміюсь.
Життя вже не життя, а казино.
І я на все по-іншому дивлюсь.
Не омину твоєї я межі,
Я вже не я, в руках скляний бокал.
Я закодована у власній мережі.
Фінал мій старт, а старт уже фінал.

Ромашки, що давно зів'яли,
схилилися, побілені журбою.
Свічки востаннє догоряли,
а тут ще пахло все тобою.
Я знову тет-а-тет з думками.
Пішов. Ти більше не прийдеш.
Лукавити? Кидатися словами?
А мить прожиту не вернеш.

Дописана історія. Заплаканий фінал.
Розбиті вікна. Порвані шпалери.
Останній поцілунок... і вокзал.
І знову сльози чорної пантери.

Востаннє я шукаю допомоги.
Востаннє я прошу лиш посміхнись.
Тремчу від болю, від знемоги.
Я хочу жити, жити як колись.
Торкнись моїх долонь і тіла,
Торкнись губами ніжної щоки.
Я думала зумію, не зуміла,
Я не змогла забути ті роки.
Я зрадила, я сильно помилилась,
Я зрадила сама собі, сама…
І в цих тенетах зараз опинилась,
Де ні тепла, ні холоду нема.
Ти вже не ти, благання недоречні.
Я вже не я. Одвічне амплуа.
Це все банальності сердечно-несердечні.
Ще тіло дихає, але душа німа

Думками я торкаюсь твого тіла.
У снах до серця щиро пригортаю.
Я втратила все те, чого хотіла,
А зараз мучуся, себе картаю.
Вже вкотре напиваюсь до знемоги.
Підстриглась, почала читати.
Сама в собі шукаю допомоги.
Змінила номер, пишу трактати.
Зневірилася в людях. Одинока.
Любити більше не зуміла.
Живу сама, до всіх жорстока.
Та подумки торкаюсь твого тіла.

Темінь. Дощить. Холодні руки.
Думки злились у сяйві куль.
Тілесні муки. Душевні муки.
Нуль на вході. На виході - нуль.
Забитись у куток. Завити...
Завити голосом самотньої вовчиці.
Змінити погляди. Себе змінити.
Не "витрусить" з життя чорниці.
Відчути дотик вітру. Вдихнути.
Не оминуть шляху яким ідем.
Уперше як востаннє осягнути:
Життя - одне! Один ми раз живем.

Я так змінилась, справді, не впізнати...
Змінила погляди на незбагненний світ.
Ти все це знав, та не хотів казати,
Ламати не хотів моїх рожевих віт.
Оголена душа. Холодне серце.
Терпкі слова, задушені роками.
Моє вже не моє. Тепер це-
чиєсь ніщо. Я виросла думками.

Твої слова вселяють в мене віру,
А дотики відносять в небуття.
Тримаю руки. А в душі - довіру.
Моє життя. Твоє - моє життя.
Зігріта серцем. Омріяна думками.
Живу тобою. Переконалась...
Усе за що молилася роками
Отримала. Моє. Я закохалась.