Акорди слів пульсують у століттях
І час прискорений вдаряється у груди,
Його примари воскресають всюди,
Де у суцвіттях рим танцюють блискавиці,
Немов мольфар-провісник викликаєш душі
Наповнюєш їх знову люттю криці
І світу стогоном проспіваним у сон,
як непорушний шепіт суші під громами
ліси зриваються в повітря, точать скелі
забуті тіні,
що блукають поміж днями... -

Це ти, поете, відкриваєш сфери у суцвіттях
Із раю й пекла кам’яних потоків
І знов обрушуєш коріння гніву духів,
Надснажуючи спокій їхніх рухів
Стражданням
сам і небо
наповнюєш буттєвим обрієм давно прожитих років.