Мы проедали последние дни до разлуки,
Как перед постом веселье, как перед голодом пир,
Ми собирали любимого голоса звуки,
Свободы сладкий сухарь в тюрьмы немой монастырь.

Нам помогали слова договаривать руки,
И взглядов ток заменял, что неподвластно словам.
И в океане безбрежном душевной разрухи,
Бросает наш островок надменный вызов волнам.

Нас разделяет удар часовой гильотины,
Остолбенение явью подбитого сна.
Где после счастья небес вновь печали глубины,
Как тишина после звука,
Как после воли - тюрьма.

2012

Мене сьогодні зовсім мало;
Тебе сьогодні через край.
Тебе давно так не бувало,
Так всеосяжно, наче рай.

Ти відбиваєшся у сонці
І я дивлюсь на тебе знизу.
Примружившись, як кіт в віконці
Що в дім, потайки, по карнизу.

Я. Ні. Мене нема.
Мене несе, мене змітає,
і мною плаче і співає
якась істота неземна.

Що Землю крутить, а людей,
Людей надіями годує.
І нам завжди чогось бракує,
Тим ми відмінні від дітей.

І навіть тут, посеред раю,
Зігрітий сонцем і тобою,
Я повсякчас себе питаю
Я довго ще? Ось так, без болю?

Як довго небо без дощів?
Чи сталий твого серця потяг?
І темних птах передчуттів,
Летить в душі моєї протяг.

Чи я ще я, як поряд ти?
І де реальність, а де сни?
І ніби небо просто небо,
Та якось дуже голубе.

Прожовкле місячне небо
З поодинокими вершками хмар,
і тільки зорі, їх більше ніж треба,
Немов заставлений свічками храм.

Поглянь, можливо тії зорі
Давно вже згасли і їх час
Минув, як люди, чиї долі
Крізь пам'ять зігрівають нас.

Нас, залишилось тільки двоє,
Ми знову Єва і Адам.
Я той укус вибачаю поволі
І радо всі ребра віддам.

Перед образою старіння,
Без швидких рухів, непотрібних сліз,
Кохання, тихим мерехтінням,
Диявола і бога компроміс.

2013

Твій рівень в крові не зникає,
Твій рівень нестерпно тривкий.
Від серця по венах тікає
Безжальний наркотик в мені.

Мій розум втомився топити
Вітрильники хибних надій.
Очам наказав уникати
Лахміття обірваних мрій.

Я схованки знищив й їх мапи,
Портрети і решту листів.
Лиш треба терпляче чекати,
Лиш треба не бачити снів.

2011