Ключ від щастя в мене був -
Зник!
Я -сосна,ти - лісоруб...
Крик!
Не рубай же на дрова-
в піч...
Сном ходитиму в твою
ніч...
Сину люльку ти зроби
з тіла мого -
Буду сина берегти,
наче свого!
Буде снитися йому
диво дивне:
Юний батько й лісова
королівна...
Третя-зайва,що його
зчарувала...
...я сосною на горі з горя
стала...
Чорна зрадонька й розлука-
сокира!
Що ж ти...що ж ти наробив,
милий...

...я довго дражнила Ведмедя-
Ведмідь був,на диво,терплячий!
Я серце мастила медом
і клала на стіл "необачно"...

В цій грі було все - не-ясно:
ніхто -ні програв,ні виграв...
Нарешті терпець урвався- і
Ведмідь моє серце викрав!
...хоч

Хоч у тім -не було ПОТРЕБИ:
моє серце Йому - заБАВка...
Та надто вже пахло медом...
І надто вже стало "жарко"...

Поміж лісу,що в небо пнеться,
у Ведмежих чужих палатах
моє серце уперто б"ється-
заважає Ведмедю спати...

Поміж стін,намистин,фотелів,
у рожевих моїх кімнатах
хвора Тиша сидить на стелі,
поздававши у брухт гармати...
( і мені заважає спати...)

Передчасне відлуння грому
у порожнім моїм осерді...
...не чекайте мене додому -
я іду полювать Ведмедя!


*із записника,зайденого за 2000км
від найближчого людського житла
у непролазних хащах потойбічного лісу...

2013 р

Мене впіймали на "гарячому"-
я стригла ножицями крила -
в моє безсоння передбачене
вони "вкладатись" не хотіли...

Вони - під сукню не вміщалися,
червоний колір їм - не личив...
А люстро вперше відмовлялося
мені показувать обличчя...

І дощ тулився переляканий
до шиб - тривожно і трагічно,
і сипав,сипав з неба знаками-
то запитальним,то - окличним...

А в голові крутилась пісенька
про синій,синій,синій іній...
І на килим,що - з серцем тріснутим,
сріблясті падали пір"їни...

Ховались сутінки під масками,
порожні билися кеЛІшки...
...холодний дощ куйовдив зачіску,
мої намацуючи ріжки...

Відрубали Капусті голову...
Ще й насипали в рани - солі...
І малі капустенята -
почорнілі і голі -
в полі...

А Зима - білолиця мачуха-
їх як-небудь вкладає
спати:

-Цитьте,сироти!
Дайте з Місяцем
молодесеньким погуляти!

...Морозець вас прийде
люляти...

Люлі-люленьки...

Спати...спати...

І вдягяє блискучі шати.

2013р

Принц не приїхав.Принцеса сумна тиняється-
пусто у вежі...І нудно...і -нудно ж як!
Мляво над лісом осінній туман гойдається,
сивіють коси і ліс - наче той кістяк...

Принц не приїхав.І сукня вже вкотре латана...
Порохом вкрите її золоте вишиття.
Навіть у жаб,що десь там,на болотах,квакають
сталось зелене й коротке,а все ж - життя...

Жаб*яча доля - ікринки за літо виросли,
скоро...вже скоро - зими летаргічний сон!
Принц не приїхав з цілунком,мечем і списом -
жабок полює лінивий старий дракон.

З жаб*ячих лапок обід на багатті вариться,
втратили сенс підрахунки хвилин і літ...
Але чому так безжально щоночі мариться
голос юначий і стукіт дзвінкий копит?

2013 рік

Зимова стежка-
встелена туманами,
моє вікно - підрамник,
біле тло...
Так несміливо,
так рожево-зранено
блідий світанок
дмухає на скло...

Далеко так
Буремні дні і Згарища...
Тут у щілинах-
сонні павуки.
І тліють - не горять-
буденні звалища
у клейстері
з вчорашньої муки...

Німі слова у мозку-
короїдами,
бобри забрали пензлі-
на хвости...
Не вабить світ-ні боєм,
ні-коридами,ні- зустрічами
ніжними "на ти"...

Скрутитися б манюсеньким
калачиком
і наслухати так
із темноти
як Хтось в мені
уперто гупа м*ячиком
об стіни Німоти і Самоти...

...загубленим
порожнім пароплавчиком
до Літа,як до Неба,
допливти...

2013рік