Час іде, життя спливає.
Доживеш до вихідних.
Мов останнього трамваю
Дочекаєшся на них.

Хреслиш тижні до відпустки,
Вираховуючи дні.
Миті, роки. В серці пустка
Душу спалює мені.

Голка нитку за собою
Тягне слідом крізь буття.
Так і ми живемо з тобою
Голка - доля, дріт - життя.

І стежки на полотнині
Пророкують певний путь,
Що написано родині,
Як по вишивці живуть.

Вишиванка - символ роду,
В мене дідівські такі.
Маркер нашого народу,
Родоводу крізь віки.

Вишні, степ, гаї барвисті
І поліський край озер.
Бачу в бабчинім намисті
Хто ми були, хто тепер.

Чи залишимо нащадкам,
Що од пращурів взяли,
Ті намиста й вишиванки,
Й своє місце на землі?
16.05.2019

Ми звикли до «повітряних тривог»
І відрізняємо вибухів «слова».
Бо ППО єдиний в небі БОГ.
І завдяки йому Ти ще жива!

Країна перехрещених вікон,
Сиріт, «сирен» і вогких укриттів,
Іконостасів із заплаканих ікон
І тисяч перекреслених життів!

Вона жива! Не скорена не ким.
Завзято нищить окупантів-псів…
На цілий світ луна наш гордий гімн,
Весь вільний світ впізнав її синів!

Бо є у світі істина проста.
Для тих хто зазіхнув Закону Бога
До пекла вже замощена дорога.
Їм не побачить милості Христа.

Березень 2023

Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кров҆ю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
З нами не згідних! До наших ідей

Не притулятися жирними плямами
Власних і чиїхсь оманливих мрій.
«Руського міра» брудними уявами
Вже не заразите наших дітей!

28.03.23

Слiпий кобзар виводить Думу
З височини днiпровських круч.
Мелодію туги і суму...
Чи то Дністер, а може Случ?

Одна на всіх біда в країні,
По всій козацькій стороні.
То плаче ненька по дитині,
Що загубила на війні.

То проливають сльози діти -
Татусь на фото, як живий.
То хвилю піднімає вітер
Що стала, як солдат на бій.

То наречена в чорній хустці
Іде до церкви не жива.
То сльози радості в відпустці
І не знаходяться слова...

Лише гіркий комок. Грай, кобза!
За Україну - рідну мати
Поставимо свічки під Образ
І довго будем пам'ятати

Тебе, наш кровний вірний брате...
19.07.16

Коли вже немає надії
Згадай маріупольський вальс.
А ще помолися Марії
Щоби не забула за нас.

Це місто її ім"ям святе
З давен сивочолих віків.
Обстрілюють нині гармати
Вчорашніх фальшивих братів.

Поцілили у драмтеатр,
З "культури" російської дим!
В пологовім крик немовляти
Назавжди овіяний ним.

Та по при смертельну облогу,
"МІ-вісім" пірнув між свинцем.
І Пташчина пісня до Бога
Почутою була цим днем.

А море вже пахне весною
І сонце все вище встає.
В "Азові" готові до бою
І зброя у них іще є!

Та ми пам"ятаємо, браття,
Як віддано було наказ...
Горить Азовсталі багаття,
Луна Маріупольський вальс.

1.
Мій пращур воював у цих степах,
Пробитий половецькою стрілою.
Коли орда кочівників юрбою
На наші землі наганяла страх.
Він став тоді до бою.
І тут під самою величною горою
Його віки відпочиває прах.
А Дух літає над Сапун-горою,
Боронить Волю цей незламний птах.

2.
Мене убили під Сапун-горою,
Де років сімдесят тому
Мій прадід готувався тут до бою.
У вже далеку та страшну війну.
В цим половецькім та ногайськім степі
Знов куряву загарбницька орда
Підняла. Та готує цепи
На прапори, думки і на слова.
17.04.2017

На кожну травинку, ромашку чи руту,
У кожну краплинку струмка чи ріки.
Розкидає Звір свою страшну отруту
Щоб знищить навколо живе навіки.

Хижак причаївся у древньому борі,
В селі, у садку, у домівках людей.
Застав хлібороба на ниві у полі
І в місті втрутився в забави дітей.

Накрив своїм саваном місто і річку,
Поставив до бою людей, як сім’ю.
Усе занотовано в пам’яті стрічку
Про юність, опалену жахом мою.

Кружить над реактором білий лелека
І я розумію – то чиясь душа.
У згадці тих днів – радіація, спека.
Дорога у куряві в пекло вела.

Щоб долі й життя заплести в Саркофазі,
Ваяти їх, певно, іще не одного…
Та все ж повертаються сюди, наразі
Лелеки, як пам’ять про тії дороги.
29.04.2016

…Каін, де брат твій, Авель?

Слiпий кобзар виводить Думу
З височини днiпровських круч.
Мелодію туги і суму...
Чи то Дністер, а може Случ?

Одна на всіх біда в країні,
По всій козацькій стороні.
То плаче ненька по дитині,
Що загубила на війні.

То проливають сльози діти -
Татусь на фото, як живий.
То хвилю підіймає вітер
Що стала, як солдат на бій.

То наречена в чорній хустці
Іде до церкви не жива.
То сльози радості в відпустці
І не знаходяться слова...

Лише гіркий комок. Грай, кобза!
За Украіну - рідну мати
Поставимо свічки під Образ
І довго будем пам'ятати

Тебе, наш кровний вірний брате...
19.07.16

Я завжди з тобою розминаюсь в часі.
Це, на жаль, не в нашій, а в Божій власті.
Не в одній із мандрівок душі і тіла
Нам зустрітись у просторі не щастило.

Не звідкіль раптово простягнеш долоню.
Я попав у невід, я в твоїм полоні
І крокую за обрій, сліди шукаю
Та чекаю звістки з чужого краю.

Промайнеш, буває, у вікні експресу.
Полиск сонця в мережеві кроку по листві
Невловимий. Лиш мить. І моя принцеса
По росі прохолоднім намисті

Іде. Щоб розтать у ранковій волозі,
Залишивши на згадку на вікнах сльози.

Ви ті, хто нас не дострелив
Хоча зі смаком катували.
І той ваш тиск, і той ваш вплив
Нас лиш роками гартували.

Ви несли горе – не добро
У наші біленії хати.
В ярмо нас ставили. Тавро –
Тим, хто осмілився повстати.

Які ж то, братчику, брати?
Що розривають Україну,
Що розоряють лан, хати,
Коли герої наші гинуть.

Під їхній пафосний мотив
В сумнівній величі держави.
Ми переможем тих «братів»,
Ми сумнів свій вже поховали...
26.01.2016р.

Яких ще, браття, доказів вам треба?
Щоб ототожнити отой козацький дух
Не задля швидкоплинної потреби
Політиканів різномастних греблі,
А за для ноти, невловимої на слух.

Обірванім акорді тої кобзи,
Що серед степу і отих могил
Лунає досі. Чи ми вівці, кози?
Хіба лякали гайдамаків грози?
Чи справді наші лицарі без крил?

Того мотиву кобзаревого, що душу
Підніме над ланами поміж хвиль
І українство встане без примусу,
Відкине всі чужинськії "іскуси",
З віків повстане сила звідусіль!

І пісня залунає над степами.
Сурма, скоріш сурми похід!
Ми краще повмираєм козаками,
Що нам до тих, хто нехтує нами...
Віддати власну землю гріх і стид!

Віддати свою землю тяжкий гріх
01.03.2015

Волошки вплелися в палітру полів,
А маків мазки червоніють.
І колос налився в очікуванні жнив,
По обрій лани золотіють.

Повільні, як хвиля голівки хлібів
Несуть в собі велич віків.
І предків усмішки й надбання синів,
Й обжинки і свято, і спів.
2010

У храмі святому спасалися діти,
Як в давні криваві ординські часи.
З Майдану до церкви Михайла, побиті
Зтікалися люди. І кожної миті
Благали до Бога, як били кийки…

Ченці від розлючених сірих бушлатів
Собою прикрили незрілі життя.
Від тупоту берць озвірілих «солдатів»
Свого пРЕЗИДЕНТА, своїх «демократів».
Ми зранку їх викинемо на сміття!
01.12.13

В нашій країні лише декорації
Ніби то незалежної нації…
Наші свободи лише декларації,
Устрій позбавлений глузду і рації.

Ми живемо навпаки ситуації,
Любимо, робим, здаєм дисертації,
Переживаєм, читаєм нотації
Дітям своїм та привчаєм до праці їх.

Переживемо всі підлі ротації
Владних слоїв, крадіїв з адміністрації,
Сором судів та мінтів провокації.
Переживем. Та об’явим ЛЮСТРАЦІЮ!
16.01.2014

Нескінченно тягнуться віки.
Їдуть по свою козацьку мрію
На волах за сіллю чумаки
В давнюю країну Кіммерію.

По тій солі тихо в’ється путь
По степу, як по спині спітнілій
Краплі поту, скочуючись жжуть
Шлях із Криму в Неньку-Україну.

Дикий степ, за обрій зазирнуть.
Синя ніч, зірки над головами.
Чумаки у небо завернуть,
Між зірок проїдуться возами.

Непомітно тиха ніч сплива.
На шляхові не знайти криниці.
От тому – вода тут, як жива,
Вимовляється з повагою – водиця!

Спека. Даль, ні хати, не верби.
Лиш, - дивись, десь куряву підняли.
То ногайські вершники з орди
За сайгаком по степу помчали.

Блискавкою шаблі сполиха,
Ятагани наче ліс постали.
У рожевий колір того дня
Краплі крові сіль пофарбували.
Серпень 2008
.

Ми нащадки київських князів,
Ратників і смердів-землеробів.
Шляхом йдемо тих богатирів
І стежкою мирних хліборобів.

Та за мить опинимось інде
На поліських капищах між лісу.
Хоч коли, а хоч в Іванів день
Розтуляє час свою завісу.

І пливуть віночки по струмку.
Шаленіють парубки навколо.
Як дівчину вирвати з кругу,
Із сплетіння кос та рук із кола.

Розігнатись з нею і щомдух
Перестрибнуть полум’я за руки.
Пролетівши так, очистить дух
І в кохання зануритись муки…

Випить з нею думки та слова,
Мов вина чаклунської привади.
То генетика, чи ДНК?
То слов’янський дух. Даємо ради.
20.12.2013