(3D, у техніці зіставлення)

Словоточить душа, у безодні холодного Всесвіту…
Півстрофою печальною імітую церковні музи́ки…
Я тобі вже чужа… і веду зі світлиною бесіду
За стіною астральною… мла нанизує дощ… на осики…

Пи;шу вперше листа… Не суди за негадане рішення….
Помагає Верни́гора розставляти трикрапками зорі…
Ми у різних містах… Це і перше, й останнє освідчення…
Не зустрітись у вимірах… Осягни букви-сльози прозорі…

Обпліта чорна цвіль однотонне рядно неба вічного,
Стежку вітру-гонителю застеляють цупкі виногради…
Як забути про біль? Згубні муки кохання трагічного…
Поясни, Вседержителю, чи існує життя після зради?

У тексті розчинено два вірші:
1.
Словоточить душа
Півстрофою печальною…
Я тобі вже чужа
За стіною астральною…

Пи;шу вперше листа…
Помагає Верни́гора…
Ми у різних містах…
Не зустрітись у вимірах…

Обпліта чорна цвіль
Стежку вітру-гонителю…
Як забути про біль?
Поясни, Вседержителю…
2.
У безодні холодного Всесвіту
Імітую церковні музи́ки…
І веду зі світлиною бесіду…
Мла нанизує дощ… на осики…

Не суди за негадане рішення –
Розставляти трикрапками зорі…
Це і перше, й останнє освідчення…
Осягни букви-сльози прозорі…

Однотонне рядно неба вічного
Застеляють цупкі виногради…
Згубні муки кохання трагічного…
Чи існує життя після зради?

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може коренем рослина,
У лоні плід, у полум’ї вуглина,
Та не у сірім натовпі душа…
Будинки затуляють небосхил,
А сцена, мов узвишшя ешафоту…
Жадає ж сутність вільного польоту,
Однак… немає простору для крил…

Я в цьому місті стільки літ чужа,
Що вже зріднилась навіть зі сльозами,
Спілкуюся з деревами, птахами –
В серцях людей каміння та іржа…
Кує зі слів юрба товсті цвяхи,
Щоб до хреста прибити пісню вільну,
Щоб заглушити музику свавільно,
Щоб розірвати ноти на шматки…

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Гадають всі, що руки у людини
Для того, щоб різнитись від тварини
Та щоб тримати ложку чи меча…
Але майна ніхто не візьме в гріб…
А пальці можуть, з борошна, до речі,
Пекти коржі, батони віршо-речень…
Приємнішій для Господа цей хліб!

Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може яблуня на груші,
Пустельник-рак у срібно-синій мушлі,
Та не жива істота в міражах…
Стискаю ніжно корпус олівця,
Бо він рятує мрії від сирітства…
Хай творчий шал – непотріб для суспільства,
Зате мистецтвом буде для Творця…