Кривавий світанок,-вмирали,
Хто волю ішов боронить,
В живих наших браттів і досі,
Крик беркуту в вухах дзвенить.

Вони помирали за волю,
За те, щоб розквітла весна,
Ішли всі сміливо до бою,
Та сотня пішла в небеса...

За мирні світанки,за Київ,
Що буде весь час розцвітать,
Не ми розпалили ненависть,
Навіщо в народ свій стрілять...

Ви бачите-жерделі квітнуть,
Не білі - рожеві квітки,
То кров від небесної сотні,
Що з нами завжди, навіки.

Ви пам'ятаєте як кулі,
В нічному небі мітили у нас?
Як йшли до бою наші друзі,
Їх погляди в останній раз?

А потім світ увесь палав,
Горіло все як в пеклі,
Тоді іще ніхто не знав,
Які бої грядуть запеклі.

А ми ішли вперед, до волі,
Не страшно втратити життя,
Ішли в строю всі як один,
Для нас не було вороття.

Ми всі молитви прочитали,
Вже нас чекають у раю,
В останній раз на небо глянем,
За долю згинемо в бою.

Ви не журіться люба мамо,
Поставте свічку та й усе,
А ще, згадайте теплим словом,
Те слово янгол донесе..


20.03.2014

Сідає сонце, сутеніє,
В степу вечірнім ліг туман,
Сузір'я запахів в повітрі-
Аж в голові од них дурман.

І ти один у всьому світі,
Для тебе місяць і зірки,
Тобі однім із неба світять,
Малюють чарівні казки.

Степ заспіває колискову,
І чуєш тупіт сотні ніг,
Візьметься вітер помагати -
Ти чуєш як звенить батіг,

Ти чуєш голос всюдисущий,
Що в небі бурі підійма,
А він тобі в степу нічному,
Тобі одному лиш співа.

Дарує спокій колискова,
Обійме вітер - ти заснеш,
І у світи далекі, мрійні
Ти пісню вітра донесеш.

Весняний день, буяють квіти,
А небо синє і м'яке,
Бетонний вулик, люди, гамір,
А сонце тепле і близьке.


І ось летить із неба янгол,
По ньом стріляють звідусіль,
Всі люди дивляться, радіють,
А в серці Бога зараз біль.

Очей не зводять, це ж вистава,
Вмирає янгол, капа кров,
Коли іще таке побачиш,
Коли побачиш таке знов?

Летить униз весь в сяйві сонця,
А сльози капають з очей,
Любов у серці неосяжна ,
В очах туга як сто ночей.

Хотів побачити усмішки,
На сірих лицях у людей,
Хотів почути сміх веселий
Що лине щиро від дітей,

Та бачить лиш усмішки люті
Звіриний оскал на вустах,
Для всих той янгол лиш миттєвість,
Та плачуть гірко в небесах.


Він не жалкує про загибель,
Він сам ішов, він знав про смерть
Хотів лиш трохи щастя внести
У повсякденну круговерть.

Так швидко крила обстріляли,
Прибрали з неба назавжди,
Бо для людей він не потрібен,
Для них важлиий дух вражди.

Весняний день, буяють квіти,
Бетонний вулик, біль й туга,
А з крові янгола, у небі,
Розквітла чорна райдуга...

15.03.2014

Як боляче чути новини,
Як боляче друзів ховать,
Як хочеться просто любити,
Кохати,а не помирать.

Як боляче в очі дивитись,
Тій жінці що втратила все,
Хотіла за сина молитись-
У неї забрали і це.

Знов місяць буяє уповній,
Палає країна в вогні,
Сини що померли все бачать,
А мати їх бачить у сні.

Вони зараз високо в небі
Читають творцю сім молитв,
Вони захищали Вітчизну,
Пройшли через муки всіх битв...

Весна розцвіла в Україні,
Цвіте не для них а для нас,
Вони вже відстояли своє,
Десь чується сурма,-наш час!

Ми кинемось яро до бою,
Як сотня братів в небесах,
Та волю відстоїмо точно-
Вітчизна в нас вбила весь страх.

14.03.2014

Зустрінем останній світанок,
Задуємо свічі усі,
Побачимо сонячний ранок,
У лагідній, теплій красі,

І підемо разом подалі-
Від болю життя, в небеса,
Втічемо з тобой від печалі,
Туди, де є справжня краса.

Знайдемо собі ту місцину,
Де місячне сяйво бринить,
І в вічності кожну хвилину
Коханням ми будемо жить,

Стрибнемо з найвищої скелі,
До смерті? Та ні, у життя!
Де гратимуть тихо свірелі,
Та звідти нема вороття...

Піднімемось високо в небо,
На крилах що рвуться з землі
А може впадемо, не знаю
Та думаю всеж таки ні.
07.03.2014

Все, скінчилися майдани,
Сонце світить і бринить весна,
Наш народ порвав свої кайдани,
А герої відійшли до сна.

Ти ідеш по серцю України,
Київ квітне,прапори висять,
Вже немає чорної руїни,
Церкви білі, дзвони там дзвенять.

Та чи бачиш ти тепер юначе,
Тіні тих, хто тут за тебе зліг,
Вони тут, вартують нас, неначе
Ще бояться тупоту військових ніг.

Нас вартує сотня білих птахів,
Що злетіли в небо з барикад,
Надивилися вони всіляких жахів,
Вже помер страшний народний кат.

Не хвилюйтесь сотня, спочивайте,
Ви своє відстояли за нас,
Ви про ночі штурмів забувайте,
Бо тепер настав наш час...

Церкви білі, сонце світить,
В Києві живе весна
Сотня нас вартує-як вдивитись,
Стоня Та, що відійшла до сна.

06.03.2014

Дим у повітрі, біль у серцях,
Сонце сховалось подалі,
Долю будуєм на власних взірцях
На славі козацькій й моралі.

Стаху немає, він вмер ще тоді,
Як перший раз штурмували,
Волю хотіли втопити в воді,
Наші герої не дали.

Знову світанок, десь сонце бринить,
Та не над нашой тугою,
В нашому світі світанок димить,
І скоро знов братись за зброю.

Є барикади, та друзів нема,
Смерть їх забрала з собою,
Стяг наш піднявся, заграла сурма,
Кинулись й мертві до бою,

Кинулись всі, як один, до кінця,
За волю і славу до смерті,
Сотня із них зараз коло Творця
Читає молитви відверті.

Свічка не згасне, Герою, ти жить, в наших серцях будеш вічно,
Пам*ять про тебе ніколи не вмре,
Може й звучить прозаїчно...

06.03.2014

Чорна туга нависла над нашою країною,
Ми востаннє називаємо її Батьківщиною,
Будуть називати Родіной,Отчізной,
А ми поховаємо її тихой тризной.
Може хтось заплаче, а хтось заридає,
І востаннє нам гімн наш рідний заграє,
Прапор синьо-жовтий з флагштоку спустять,
Росіяни нас люб*язно до псарні запустять.
А народ таки скаже-шкода що померла,
Чому не повстали, за неї не вмерли,
Чом же ми не схаменулись, не взялись за зброю,
І не напоїли рідну землю ворожою кров*ю.
Ми мали державу-свою Україну,
Та зреклися від неї у тяжку хвилину,
Побачивши скруту ми лише тікали,
А щасливую долю, ні не будували.
Хай прокинеться свідомість усих українців,
І ми вистоїмо проти брехливих чужинців,
Візьмем владу в Україні у власнії руки
І припинимо чорні, народнії муки.


25.03.2013